
420 років тому, а саме літа Божого 1589-го, Вселенський Патріарх Ієремія II погодився на піднесення статусу Московської митрополії. На той час Патріарх перебував у столиці Московії з пастирським візитом та для поповнення своєї зубожілої казни.
Власне, прибув він набагато раніше, і не російська гостинність затримала його аж на два роки. І не з молитвами роз"їжджав він по храмах християнської території, що перебувала під його пастирською юрисдикцією. Константинопольського гостя російський цар у змові з тодішньою церковною верхівкою запроторили до в"язниці й морили голодом, вимагаючи для країни патріархату. І таки досягли свого. "Дарував" Ієремія II таку милість, бо змусили. А до того 141 рік Московська митрополія була "розкольницькою", "неканонічною" і "неблагодатною", говорячи мовою сучасних ревнителів.
Отож у наших братів по вірі цього року не надто круглий, але ювілей. Та навіть коли дата "покруглішає", відзначатимуть її навряд чи. І не лише через не дуже виграшні обставини народження Московського патріархату. А тому, що будь-який ювілей провокує історичні екскурси, а при першому ж такому зануренні випливе неодмінно 15 грудня 1448 року. Тоді вперше було обрано Московського митрополита — також без згоди Вселенського Патріарха. Це стало можливим унаслідок вимушеного і тимчасового, через історичні обставини, перенесення Київської кафедри спочатку до Володимира, а потім — до Москви. Також згадається 1380 рік, коли монголо-татарську орду з наших земель вигнали, але патріарший престол із північної столиці до Києва не повернули, хоча кожен із тамтешніх предстоятелів іменувався "митрополит Київський і всієї Русі". А це все дати небажані, бо нагадують про незаперечний історичний факт: церквою-матір"ю щодо російської є українська церква, а не навпаки. І що коли 988 року був охрещений Київ, Москви не існувало навіть у вигляді поселення.
За часів СРСР дуже гучно, як для атеїстичної держави, наприкінці 1948-го відзначили 500-річчя російської церкви, а ще за чотири десятиліття — 1000-річчя хрещення Київської Русі.
І от рівно через 420 років після означених подій на святу київську землю приїхав Московський Патріарх Кирило.
Нинішня ситуація в українській церкві певною мірою нагадує оту давню, московську. З тією різницею, що автокефалію у нас проголосила не вся, а половина церкви. Але й у підпорядкованій Московському патріархату частині, за словами їхнього ж митрополита Софронія, є група, яка виступає за негайну автокефалію. Ще одна виступає проти. І є ті, хто нібито за автокефалію, але бояться сказати про це вголос. Тобто наявні серйозні передумови подолання церковного розколу, який до того ж стався не без тиску ззовні. Нинішній глава Московського патріархату за бажання міг би відіграти конструктивну роль. Але очікування у середовищі Української православної церкви Московського патріархату на те, що Кирило привезе рішення про надання їй автономії, як і сподівання очільників Київського патріархату бодай на зустріч з північним верховником, не справдилися.
Батюшки також нормальні сучасні люди і не на "ладах" хочуть їздити
Більш за те, Кирило неодноразово і безапеляційно висловлював переконання, що ідеєю автокефалії в Україні живе купка політиків, що помісна церква тут передчасна й українцям не потрібна. Тобто слов"янське християнство постало тут, виколисало віру, зокрема для Московії, і принесло в її землі, заплативши за це життям святого Києво-Печерської лаври Кукші, інших подвижників, яких тамтешні язичники вбили за проповідь слова Божого. А тепер усе це треба забути і славити під час недільних літургій чужеземного патріарха?
Багато хто, і я серед них, сприйняв слова Патріарха Кирила з образою. Чому політик, а Кирило постав під час свого візиту насамперед політиком, навіть братньої по крові держави має вирішувати, чи потрібна нашому народові церква, яку він сам колись збудував — і для себе, і для сусіда?
Запитання риторичне. Патріархат, який очолив Кирило, — це величезне міністерство у справах віри з солідним управлінським апаратом і служителями, яке треба утримувати на належному рівні. Батюшки також нормальні сучасні люди і не на "ладах" хочуть їздити, та і його святість носить не "Луч", а годинник швейцарської фірми Breguet вартістю понад 30 тис. євро. Тож на все це потрібні гроші, а розташовані на теренах України парафії УПЦ МП становлять близько половини від загальної кількості парафій Російської православної церкви і забезпечують у московську казну левову частку надходжень. Не кажучи вже про те, що з остаточним відходом від Москви українська церква повертає собі унікальний статус церкви-матері з усіма своїми коренями і славною історією, а московська перетворюється в очах християнського світу на церкву-дочку.
Одну з багатьох. Такого Патріарх Московський допустити не може. Однак помісна церква в Україні все одно буде. Бо вже сьогодні, згідно з опитуванням Інституту політики, 39% громадян України вважають себе вірянами Київського патріархату, і лише 24% — Московського. Отже, процес побудови української церкви історично неминучий.
Коментарі
6Китайцы и иранцы напирают. Иран, кто не знает, выпускает 1,6 млн автомобилей в год, больше чем Польша, Италия, Британия вместе взятые. Россия - 1,7 млн в год.
Їх просто не запросили)))
За 150 евро/кв.м не захотели "запрошатись"
а автомобілі нормальних виробників були представлені??? здається японці, німці, американці ігнорували цьогорічне СІА..
японцев-немцев-амеров не было, должна была состояться выставка ВААИД, они планировались там. Но SIA была вовсе неплоха.
Да, машинок навезли немало
ого, по фотках, бачу, грандіозна виставка була... жаль, що вже закінчилася, я так і не потрапила на неї..((