Після Будапештського меморандуму 1994 року цілісність України трималася на позаблоковості й балансуванні між Заходом і Росією. Українська влада вважала, що немає потреби витрачатися на власну армію, бо покладалася на зовнішніх гарантів суверенітету.
Порушення 19-річної рівноваги спричинив президент Віктор Янукович, який торік задля легалізації своїх капіталів стрімко рвонув на Захід. Після гострої реакції Росії він, побоюючись за своє життя, ще стрімкіше рвонув до Москви.
Після втечі Януковича розхитування ситуації продовжила нова влада, що взяла курс на прискорене входження до Євросоюзу і, як логічне продовження, — НАТО. Це ще більше стривожило Москву, яка негайно анексувала Крим і почала підривну діяльність на Сході України. Головна мета — не допустити розміщення на українській території ракетно-ядерної зброї Альянсу. Про це російський міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив 5 березня, а 19 квітня його слова підтвердив Дмитро Пєсков, прес-секретар Путіна.
Останнім цвяхом у труну балансу-1994 стала млява реакція Заходу на московську агресію. Тож уже у квітні 2014 року були остаточно зруйновані три засадничі міфи: "братній російський народ", "Захід нам допоможе" і "міжнародні гарантії".
Після війни завжди настає мир, а будь-яке порушення рівноваги завжди завершується її поновленням. Новий баланс може мати тільки дві реалізації.
Перший варіант: розділення України між Заходом і Росією, причому ще не відомо, кому належатиме Київ. При цьому Україна перетворюється на фронтову зону між двома ворожими сторонами. Ті, хто досі вимагає входження України до ЄС, фактично погоджуються з утратою не тільки суверенітету, а й територіальної цілісності. Якщо ж говорити про НАТО, до цього військового союзу зможе увійти тільки частина України.
Цей варіант, як компроміс між Заходом і Росією, задовольняє українську правлячу верхівку, адже вона зберігає свої владу і власність: просто одні переходять під протекторат Заходу, а інші — Москви. Судячи з млявої реакції "нової влади" та місцевих "еліт", розчленування України їх не лякає. Навпаки — надихає, адже війна надійно заблокувала теми люстрації та антикорупційних заходів.
Проте таке майбутнє — не для українського народу. Адже це не тільки втрата можливості чинити з власної волі. Погодитися на розчленування України — означає погодитися на її розграбування Заходом і Росією, в яких багато своїх економічних та соціальних проблем.
Другий варіант: оскільки на зовнішні гарантії відтепер може покладатися тільки хворий на втрату пам'яті, цілісність і суверенність України забезпечує вона сама. Іншого гаранта не існує. Очевидно, професійної армії вже не достатньо: необхідна численна народна самооборона за швейцарською моделлю, пристосованою до наших умов.
Для колишніх "гарантів" це також буде компроміс: Росія задоволена, що в Україні немає американських ракет, а Захід вдовольняє те, що Україна не дісталася Росії, український нафтогазовий транзит далі працює.
Для українського народу це буде величезна перемога, адже постійний нейтралітет і військова самодостатність — це реальна незалежність і втілення одвічної національної мрії, записаної одним словом — воля.
Проте такий варіант категорично відхиляє корумпована владна верхівка. Адже якщо народ організований і озброєний, визискувати його неможливо. До того ж доведеться відповісти за скоєні злочини: хтось утратить майно, а хтось — і свободу.
Ось такі варіанти майбутнього. Якщо люди й далі вестимуться на маніпуляційний псевдовибір "Захід або Росія", Україна неминуче буде розділена на ворожі половини, кожна з яких перебуватиме під владою теперішньої "еліти". Якщо ж оберуть шлях озброєного до зубів постійного нейтралітету без ЄС, Митного союзу і корупційної влади, виявиться, що він чудово об'єднує Східну і Західну Україну, несе волю, мир і процвітання.
Урешті-решт, хочеш миру — готуйся до війни. Сучасним підтвердженням цієї істини є нейтральна Швейцарія, де найвища міра озброєності цивільного населення вдало поєднується з найвищою якістю життя.
5 
1
Коментарі