"Українські вузи чекають студентів. Чекають, та чи дочекаються? Більшість випускників давно визначилися з місцем подальшого навчання. Одні покладаються на впливових батьків, інші — на випадок. Були й такі, хто обрав найлегший шлях — поїхав учитися за кордон, де не потрібно здавати вступних іспитів. Плати і вчися. І попереду тут наші можновладці. Ви подивіться, хто з їхніх дітей вчиться в Україні? Одиниці. Та й прості люди, не маючи таких статків, заробляють за кордоном, щоб своїх дітей відправити на навчання за межі України.
Невже нашій державі бракує навчальних закладів чи спеціалістів, які добре підготували би фахівців у кожній галузі? Чи це просто можливість покинути рідний дім і знайти легше, краще, матеріально забезпечене життя?
Згадалося польське поховання недалеко від бабусиного села. Стільки років це кладовище доглянуте, прибране. Поляки щороку приїжджають і підтримують його в порядку. А українці? Ми не тільки топчемо могили, а й живі тіла. Що нам стане наступити комусь на горло, аби стати на свою власну стежку. У цьому й біда. Мені добре сьогодні, а що буде завтра й потім, не обходить. Ми надіємося на легку здобич, що все у країні зробиться якось і без нас. Роки минають, і що буде з Україною? І чим вона зустріне наших дітей?".
Богдана Харковська, абітурієнтка,
с. Розничі Маневицького р-ну Волинської обл.
2 
1
Коментарі