Уряд постійно обіцяє зупинити дорожнечу. Зокрема, через ухвалення парламентом так званих антиінфляційних законів. Один із них уже проголосовано — про обмеження торговельної надбавки в супермаркетах.
Здається, урядовці щиро прагнуть приборкати інфляцію, але не знають, як це зробити. А спитати соромляться. Тому й припускаються помилок, які лише ускладнюють ситуацію.
Взяти те ж обмеження торговельної надбавки. Ринок не сприймає силових методів, особливо в сфері ціноутворення. Пам"ятаєте тиск на нафтотрейдерів? Отож система штрафів, здирання подвійної суми за перевищення 15% торговельної надбавки торговців не злякає, хоча й нагадує звичайний рекет. Імовірно, що у відповідь на незграбні дії уряду випливуть із забуття такі явища як дефіцит, подвійна бухгалтерія, усушка, утруска тощо. Навіть теоретично ефект від таких обмежень вимірюватиметься копійками. Черговий виток інфляції їх проковтне і не помітить. Водночас, щоб цей дріб"язок виявити, біля кожної крамнички потрібен буде чи не науково-дослідний інститут.
Звісно, держава не тільки має право, а й зобов"язана втручатися в процеси виробництва, реалізації, ціноутворення — але використовуючи при цьому виключно законні, ринкові важелі. А їх достатньо. Для виробництва, наприклад, це рівень рентабельності. З урахуванням складної ситуації для нормального функціонування досить мати його на рівні 12–15%. Але це має бути не директивним, а рекомендованим показником. Сума від перевищення його повинна частково надходити до бюджету, а залишок — спрямовуватися на розширення виробництва, створення робочих місць, запровадження нових технологій тощо. Механізм відрахувань до бюджету мусить носити диференційований характер: що більше перевищення рекомендованого рівня рентабельності, то більші виплати. Стримувати виробника від нарощування обсягів виробництва безглуздо. Але й давати йому можливість отримувати надприбутки — невиправдано. Той же принцип можна застосувати й у торговельній мережі. Система штрафів — це антиринковий метод, а от регулювання прибуткових надходжень — цілком законний і дієвий.
Невдалою і навіть шкідливою вважаю спробу знизити ціни на продовольчу продукцію за рахунок імпорту. При цьому спочатку було проголошено, що нібито на прилавки надійде дешеве м"ясо з Держрезерву. А насправді в той час уже перетнули кордон вагони з м"ясом польського походження, надзвичайно низької якості. Власне, там було більше сала. Чи вплинула ця крапля в морі на ціни? Ні. Потовклися літні люди в чергах за тою дешевизною, а далі що? Добре, коли це прикрий епізод. Якщо ж ні, то уряд своїми руками затягне зашморг на шиї українського виробника, змусить його вирізати останніх корів та свиней і відкриє шлях до повної монополії польських фермерів на нашому внутрішньому ринку. 1991 року великої рогатої худоби в Україні було майже 25 млн голів, а нині — 6 млн. Свиней мали трохи менше 20 млн поголів"я— зараз вісім. То хіба польський монополіст не скористається своїми перевагами і не підніме до захмарного рівня ціни?
Дехто шукає ознаки уповільнення зростання цін і навіть їх зниження на деякі види сільгосппродукції, подаючи як заслугу уряду. Але це традиційні сезонні коливання цін і позитивної тенденції тут шукати годі. Закінчилися Великодні свята — поповзли донизу ціни на яйця, бо ж весною кури несуться краще. Люди посадили заготовлену з осені картоплю, а решта починає псуватися, отож її треба терміново продати. От і дешевшає.
Безперспективною вважаю також спробу перекласти відповідальність за зростання цін та інфляцію на регіональний рівень. Скажімо, у Херсонській області м"ясо на ринку коштує 20 грн — то чи може в сусідній Запорізькій коштувати 40? Звісно ж ні. А якщо губернатор нібито саботує урядові рішення, то треба уточнити — які саме, який пункт чи параграф конкретно. Бо роздратування, нестримані емоції лише додають розгубленості та розпачу.
Важко подолати інфляцію без обмеження необґрунтованих виплат населенню, зокрема і соціальних. Кошти, необхідні для соціального захисту малозабезпечених сімей, пенсіонерів та інвалідів, треба передбачати в державному бюджеті. При необхідності — вносити відповідні поправки до Закону "Про бюджет".
Давно назріла необхідність розібратися з ПДВ. Оподатковувати ж треба виробника, який створює додаткову вартість чи надає платні послуги. А насправді цей тягар цілком покладено на плечі споживача. Саме ПДВ становить левову частку роздрібної ціни, яку сплачує покупець. За таких умов бізнес позбавлений стимулу нарощувати обсяги виробництва, добиватися здешевлення продукції, підвищувати її якість та ефективність. Як би погано не працювало підприємство, всі недоліки покриває ПДВ. За звітністю цей податок вносить у бюджет підприємство, насправді ж — ми з вами.
Давно назріла необхідність розібратися з ПДВ
Інфляція — це надмірна кількість грошей в обігу, коли реальна купівельна спроможність гривні не відповідає номіналу. З початку року вона склала 12,7%. Тобто, якщо ви розписуєтеся за 1000 грн зарплати, то фактично вам недодають 127 грн. А отримують їх, наприклад, гультяї та нероби, які вештаються містом, розмахують прапорами й заклинають вас голосувати за того чи іншого крутія, що прагне влади. Прикладом стали минулі київські вибори. Тисячі людей не виконують ніякої суспільно-корисної роботи, а їдять і п"ють тричі на день. Хто їх годує? Та ми з вами, на свої кревні. Саме такі незароблені гроші і є першим поштовхом до інфляції. Тому треба припинити практику залучення населення до участі в цій мітинговщині. Слід ухвалити закон, який би передбачав покарання за виплату грошей за участь у масових агітаційних заходах, прирівнявши це до хабарництва.
Сумнівною є гра навколо долара. Упертість, з якою голова Нацбанку Володимир Стельмах "зміцнює" гривню, викликає підозри в його особистій зацікавленості в цій авантюрі. І марно сподіватися, що це призведе до суттєвого зниження цін на імпорт. Навпаки, дистриб"ютори не захочуть втрачати прибуток й одразу ж визначать нові ціни. Скоріше за все, певна команда хоче обвалити долар, скупити його задешево, а згодом мати зиск на курсовій різниці. Стара як світ методика.
Керувати економікою країни треба фахово, за програмою, узгодженою з громадськістю і затвердженою Верховною Радою. А не вигадувати щоразу нові, несподівані та невиважені комбінації. Бо за показником інфляції та темпам зростання цін Україна разом із Венесуелою ділять ганебне останнє місце у світі! Як кажуть — приїхали.
3 
1
Коментарі