"Німцям остогидло самим нести провину"

 

Про сприйняття сучасними німцями Другої світової війни розповідає історик-докторант німецького університету міста Ґіссен 29-річний Назарій Гуцул:

— Вони сказали: "Так, нацизм підтримала вся німецька нація". А потім виробили формулу: "Ми підтримали Гітлера, тому що мусили". Тобто розуміли, що це погано. Але, оскільки Німеччина була в жахливому стані, погодилися на план Гітлера, щоб вийти з економічної кризи. Тоді, мовляв, ніхто не думав, у що це виллється.

Ейфорію від перемог на початку війни сучасні німці списують на людську ментальність. Тоді вони стали неконтрольовані. Плюс — підігрів пропаганди. Тож, кажуть сучасники, німці чинили злочини несвідомо. Домінує така тенденція — списати все на несвідомий стан.

На кого ж тоді покладають пряму відповідальність?

— На тодішнє керівництво Третього рейху. У суспільстві був страх, бо відмова виконати наказ означала смерть.

Останніми роками відбулися кілька судових процесів над людьми інших національностей, які допомагали нацистам. У світі заговорили про бажання Німеччини перекласти відповідальність за злочини на інші народи.

— Справді так видається. Німцям остогидло самим нести провину за війну. Хочуть показати, що не лише вони були нацистами. Це сприяє тому, що створюють нові міфи про "колаборантів зі Східної Європи". Відбувалися гучні судові процеси над тими, хто допомагав нацистам, як-от над українцем Іваном Дем'янюком. У його випадку видно, що німці бажають перекинути вину на інших, бо тоді треба було б судити їх усіх, кому зараз за 70 років. Хоча є сучасні громадяни, які говорять: "Наші нацисти дуже довго жили без будь-якого покарання. А тут знайшли якихось військовополонених і їм приписують злочини наших дідів". Але основна маса воліла би послабити провину Німеччини.

Чи охоче сучасні молоді німці згадують про війну?

— Покоління, з яким я спілкуюся, 20-30 років, намагається не багато про це говорити. Зазвичай визнають провину Третього рейху. Дуже рідко розказують про те, чим займалися їхні діди, — чи вони були в СС, чи в армії. Якщо хтось знає, що його діда призвали на війну, то про це відкрито говорить. Розповідає так: "Його кинули на фронт, там він дістав поранення, лежав у лікарні, потім американці взяли його в полон". А от якщо дід був у СС, то казатимуть приблизно так: "Він ніколи нічого не розповідав про це, а я не розпитував".

Зараз обговорюють новий німецький фільм "Наші батьки, наші матері". Там є епізод, де німецькі солдати відбивають дівчинку-єврейку від українського поліцая. Як це розуміти?

— Автори фільму стверджують, що всі факти, показані у стрічці, були перевірені трьома істориками. Проте їхніх імен не називають.

Якою була реакція німецьких істориків?

— Різною. Багато позитивних відгуків. Кажуть, що цей фільм є кроком до звільнення від стереотипного уявлення про Другу світову. Є й історики, які негативно поставилися до такого кіно. Вони наголошують: за часів нацизму вся німецька молодь вірила, що Європа має бути під Рейхом.

Як звичайні громадяни сприйняли цей фільм?

— Більшість знайомих німців про нього чули, але не дивилися. Говорять: усе одно це буде чергове виправдання Німеччини, яке однак не відмиє німців. Інші казали емоційніше: "Ще один фільм про Другу світову війну? Як вони мене дістали!".

×