Дивлячись по телевізору арабські погроми в Парижі чи криваві розборки між турецькою та китайською мафією в Берліні, ми звикли втішати себе думкою: в нас такого просто не може бути. Мовляв, Україна ж бідна — що з нас візьмеш? Якщо хтось сюди й потрапляє нелегально — так тимчасово, на шляху до ситої Європи.
Але в останні роки ситуація почала стрімко змінюватися.
Наприклад, у Києві є місце, де шанси знайти нелегального іммігранта майже стовідсоткові — це Троєщинський речовий ринок.
— Нелегалов у нас хоть отбавляй — особенно "азеров", узбеков и "гуков" (в"єтнамців, китайців. — Прим. авт.), — каже знайомий продавець. — Раньше вот еще Шулявка была — да спалили. Теперь, небось, к нам переберутся.
Пошуки іноземців, які б погодилися поговорити про нелегалів із журналістом, були тривалими й нелегкими. Зрештою, наважився огрядний, середніх років азербайджанець Камран.
В Україні він уже 6 років. Приїхав нелегально. Спочатку думав трохи пересидіти, а потім майнути до Німеччини. Але не вистачило грошей. А потім справи непогано пішли, отож залишився. Легалізувався декілька місяців тому, і зараз збирається перевезти до себе сім"ю, що живе в маленькому селищі під Баку.
Про своє нелегальне життя розповідає з посмішкою. Каже, є певна такса — плати її кожен місяць відповідним людям, і все буде добре. Якщо потрапиш у скрутне становище, ще й земляки завжди допоможуть. Щоправда, за це також треба певний відсоток віддавати — безпека має свою ціну. А легалізуватися Камран вирішив, бо хоче розширити бізнес, зайнятися продажем сантехніки. Нелегально вести такі справи важкувато.
За кожну людину беруть від півтори до трьох тисяч доларів
За словами Камрана, азербайджанці, і не тільки вони, перестали розглядати Україну лише як транзитний пункт на шляху в Європейський Союз. Вони належно оцінили доволі непоганий, порівняно з батьківщиною, рівень життя та досить легкі способи проникнення на нашу територію. Ну й, звісно, просто запаморочливий рівень корумпованості правоохоронців та чиновників — чим не рай для нелегала?
Схема прибуття нелегалів до України відпрацьована. Це стає доволі вигідним бізнесом. За кожну людину, яку переправляють через два кордони, беруть від $1,5 до 3 тис. — залежно від рівня комфорту під час перевезення та перебування в Україні. При цьому далеко не всі з тих, хто вже потрапив до нас, потім виявляють бажання їхати далі.
— Основний потік мігрантів йде з Азербайджану, Вірменії, Узбекистану й Таджикистану. Цим людям набагато легше тут освоїтися, адже досвід співжиття у складі СРСР нікуди не подівся, — каже експерт із питань імміграційної політики Міжнародного центру перспективних досліджень Віктор Чумак, 49 років. — І робота для них знаходиться — або торгівля на ринках, або сезонна праця в південних областях, переважно в сфері сільського господарства. Саме тому близько 90% таких нелегалів залишається.
На території України сформувалися потужні національні діаспори, які залюбки привозять сюди нових нелегалів. У Києві це китайська та азербайджанська, у Харкові — в"єтнамська, у Дніпропетровську — узбецька тощо. Кількість людей, що офіційно реєструються по приїзді для легальної трудової діяльності, не перевищує 10 тис. осіб на рік. Усі інші — нелегали, а це близько 200 тис.
Зрозуміло, що це ускладнює криміногенну ситуацію. Адже кожна діаспора має "родинне діло", що її годує — і дуже часто воно є далеким від законного. Це і переправлення нелегалів до Західної Європи, і всіляка контрабанда, навіть наркотики та зброя.
— Міграційна ж політика як така в Україні відсутня, — продовжує Віктор Чумак. — Про що можна говорити, якщо в нас неврегульований сам статус іммігранта? В України фактично відсутній досвід роботи з міграцією як процесом та з організованими національними діаспорами. Ще пару років — і ця проблема стане перед нами на повний зріст.
1 
1
Коментарі
4