Ексклюзиви
Вівторок, 10 липня 2018 06:11

Не погань криниці

Автор: ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Процес декомунізації й ексцеси, що виникали у його ході, іноді ставили мене в ступор.

Ось Ляшко був обурений тим, що секретарям обкомів партії останніх років радянської епохи призначали пенсії, у порівнянні до тих, які призначаються нардепам і міністрам. Що про це сказати? Боротися з комунізмом приниженням тих, хто в непрості часи брав на себе відповідальність за життя народу — це що, декомунізація? На мою думку, треба боротися з Системою — ідеології, поглядів, управління, адміністрування, а не тими, хто в ній був, мабуть, на найтяжчих ролях, але залишався людиною серед людей.

Згадую при цьому Федора Трохимовича Моргуна, котрий п'ятнадцять років працював першим секретарем обкому в Полтаві, а потім першим міністром екології СРСР. Так, ми були друзями. Але бути його другом було й почесно, й непросто — спуску своїм друзям не давав. Але зараз не про те. В один із вечорів він телефонує: "Зайди". У кабінеті один — і зразу атакує: "Ти молоко на базарі купуєш?" Відповідаю: "По неділях". — "Торгуєшся?" Я: "На те ж і базар". Він ясніє на лиці: "Правильно, я теж торгуюсь. Але чому я тебе покликав? Мер Полтави подзвонив, мовляв, хочемо встановити допустимі ціни на базарі, а то селяни розперезались. Я йому заборонив це робити. А мені перший міськкому співає тієї ж. Ну скажи, як вони не розуміють простої істини: селянин тяжким трудом добуває те молоко, а ще ж на базар треба довезти, а машини в нього немає, і йому що — продавати задарма? Ніхто про людину не думає, ніхто селянської праці не цінує. У державі не вистачає розуму налагодити виробництво молока, селянин виручає її, а йому — палицю в колеса. Коли ми зрозуміємо, що не регулюванням цін на базарах треба займатися, а економікою?"

Ми довгенько обговорювали того вечора ціни на ринку, і я розумів, як йому болить життя селянина. А, власне, й життя городянина. Бо ж і жителі міст потерпають від того, якщо селянину живеться погано, якщо його "регулюють" незрозумілими обмеженнями. Не до поросят свині, коли її смалять. А селянин часто в її ролі, його всі смалять.

На весь Союз прогриміли події в кобеляцьких селах Орлик і Радянське. Там влада знищила теплиці на селянських городах, бо, бачите, хазяйновиті люди взимку вирощували в них огірки та продавали в нинішніх Дніпрі й Кам'янському, заробляючи на цьому мільйони. Знайшли таких же мільйонерів і в Нових Санжарах. Правоохоронні органи відкрили проти них кримінальні справи. Моргун наказав закрити їх. Його аргументація була проста й переконлива: не мільйонерів треба карати за їх горбом зароблені доходи, а владу, що не здатна організувати таке виробництво на державній основі. Приватний інтерес треба заохочувати, якщо по-іншому не виходить.

Моргуна за таке "народництво" в Києві дуже не любили. Але змушені були з ним рахуватися — він же герой цілини, урятував її від пилових бур, авторитет у Союзі був у нього величезний. Він був у КПРС дисидентом. І що, в ході декомунізації забути те, що зробив він для людей? До цього, я думаю, не дійде, бо, мабуть, саме Федір Трохимович своєю публіцистикою й практичною роботою зробив для декомунізації більше, ніж нинішні її ініціатори та провідники.

До речі, одного вечора він покликав мене і вручив щоденний тарсівський випуск закритої інформації "Планета": "Прочитай про нового Папу". А за півгодини відірвався від паперів: "Сидорович, це не просто Папа. Він поховає комунізм". І розповів, як був нещодавно в Польщі, зустрічався з Едвардом Ґереком, і той йому сказав: Кароль Войтила, якщо стане Папою, то покінчить із комунізмом не тільки в Польщі, а й у світі. Розумний і переконаний антикомуніст, а неефективність системи очевидна всім, і на це немає ради ні в СРСР, ні в інших країнах. Моргун заспокоїв: "Ми з тобою розуміємо, що процес нашого занепаду невідворотний, просто треба робити все, щоб падіння не розплющило людей". Толку з нашим комунізмом не буде, та хіба люди винні, що в нас влада дурна?"

Я згадав, як у дев'ятнадцять років був на одному із зібрань у Недогарках, що між Градизьком і Кременчуком. Там один із попередніх перших секретарів Полтавського обкому, пізніше секретар ЦК КПУ Василь Ком'яхов заявив: "Я тільки-но повернувся з пленуму ЦК КПРС, де прийнято проект програми КПРС, яка проголошує: нинішнє покоління радянських людей буде жити за комунізму". І далі: "Я півобласті в тюрму пересаджу, але ми житимемо за комунізму". Молодий, зелений, я все ж збагнув, що Ком'яхов говорить щось не те, і поніс сторінку зі звітом до першого секретаря райкому Дмитра Несторовича Білоконя: "Що робити? Хіба можна таке давати в газеті?" Білоконь гостро глянув мені в очі: "Думаю, що не треба. Але піде, як він сказав. Така вказівка. Тільки скажу тобі, Іване: я не хочу йти в комунізм через тюрму. Та що я, народ не піде".

Моргун задумався, а тоді каже: "Тобі, Сидорович, пощастило на розумного секретаря райкому". Я вже розповідав йому про Дмитра Несторовича, він запам'ятав його коронну фразу: "Якщо в партії будуть одні Ком'яхови, куди вони нас заведуть?"

Мені справді щастило працювати з партійними секретарями, які розуміли, що країна йде не туди.

Були, по суті, партійними дисидентами та працювали не так за партійними програмами й рішеннями, а у згоді зі здоровим глуздом. І що, я повинен їх викреслити із життя? Минулому нема вороття, але й плювати не треба в кожен колодязь — вода не винна, якщо хазяїн недійшлий. Як каже народ, не погань криниці, бо захочеш водиці. У минулому була теж добра водиця.

Зараз ви читаєте новину «Не погань криниці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода