Під час саміту в Давосі президент Петро Порошенко сказав, що "Росія має бути членом Європи. Так буде сформована абсолютно нова система безпеки у світі".
Очевидно, йшлося про входження Російської Федерації до складу Європейського Союзу. Невідомо, чи таке стратегічне бачення є власною, визрілою після довгих роздумів, ідеєю президента чи черговим зразком творчості його спічрайтера. Але подібні ідеї в Україні сприймаються як природні не лише працівниками Адміністрації глави держави. Багато наших громадян вважають, що варто змінити Путіна в Кремлі на демократичнішого й ліберальнішого керманича, як одразу вирішаться проблеми з окупацією Криму й Донбасу. А там уже можна й об'єднатися з "братнім російським народом" у "спільній європейській сім'ї".
Чи мають такі мрії якийсь стосунок до реальності? Припустімо, що справді, після падіння путінського режиму, до влади в РФ прийдуть не радикальні імпер-шовіністи, а ліберальні демократи. Як вони поведуться? По-перше, цю ситуацію легко змоделювати, згадавши не таку вже й далеку історію Росії. 1991 року її президентом став демократ Борис Єльцин разом із командою лібералів (Собчак, Гайдар, Чубайс, Шахрай тощо). Нову російську владу радо вітали у країнах демократичного Заходу. Радо вітали її й українські ліберали та націонал-демократи. Але не минуло й року, як ця влада продовжила традиційну загарбницьку політику стосовно колишніх "союзних республік". Розпочалася агресія на територію Грузії, де Єльцин підтримав так званих сепаратистів у Південній Осетії та Абхазії.
Демократична російська влада посилала "добровольців" і "казаків" (часто це були кримінальники, яких достроково звільнили з тюрем) воювати проти Молдови у Придністров'я. А коли в них виникали проблеми, то виступала регулярна російська 14-та армія на чолі з генералом Лебедєм. Саме демократична російська влада санкціонувала криваве придушення боротьби чеченського народу за свою незалежність. Зрештою, ми повинні добре пам'ятати, коли Україна була позбавлена права успадкувати радянський Чорноморський флот і коли, зі згоди "цивілізованого світу", на догоду Москві нашу країну позбавили права мати ядерну зброю.
У разі приходу до влади новітніх "єльциних", того ж Навального чи Ходорковського, Російська Федерація продовжить свою зовнішню імперіалістичну та внутрішню централізаторську політику. І навряд чи ми зможемо повернути свої права на Крим та Донбас у повному обсязі за правління цих демократичних керманичів. Бо західний світ не сприйматиме нову ліберальну російську владу вороже. Повториться та ж ситуація, що й за часів Єльцина.
Ще більше проблем матиме Україна в разі гіпотетичного вступу Росії до Євросоюзу. В рамках ЄС більший вплив мають економічно потужні держави так званої Старої Європи — Німеччина, Франція насамперед. Вони диктують свою волю меншим і слабшим країнам на сході й півдні ЄС. І саме еліти Франції та Німеччини найбільш схильні до пошуку компромісу й мирного розв'язання проблеми навіть із нинішнім, деспотичним російським режимом в українському питанні.
Уявімо, що до влади в Кремлі прийдуть "ліберали", а Російська Федерація ввійде до складу ЄС. Москва разом із союзними елітами Франції та Німеччини отримає величезний вплив на визначення європейської політики. І, відповідно, Україна, в рамках ЄС, опиниться під не меншим, якщо не більшим, російським тиском, ніж у рамках так званого СНД. Чи воно потрібно нам?
1 
1
Коментарі