Ексклюзиви
Вівторок, 18 березня 2014 00:35

Мушу вірити, що це — війна Путіна, а не російського народу

У Нюрнберзі, звичайно, судили не німецький народ.

У Нюрнберзі судили німецький фашизм, випестуваний німецьким народом і поставлений на чолі країни, аби він вів її до процвітання і благодєнствія.

У Нюрнберзі судили Гітлера, хай і мертвого на той день, і його вірних соратників, яким народ довірив вести себе у світле німецьке майбутнє.

Та і як, скажіть, судити народ — хай і його очі палали тим самим вогнем, що й очі біснуватого фюрера? Як судити народ, навіть якщо він в єдиному з Гітлером пориві викидав перед собою руку і горлав на увесь континент непереможне, як їм щиро здавалося, "Зіґ Хайль!", а потім брав автомат і йшов перекроювати на власний копил карту світу?

Народ судити не можна — йому ж і після Гітлера треба було жити, народжувати дітей і дивитися цим дітям в очі.

Тому у Нюрнберзі судили не німецький народ, а німецький фашизм. Судили Гітлера і його оточення.

Так зручніше для всіх — і для світу, який не дав себе знищити, і для народу, який отримав право на реабілітацію перед історичною пам'яттю і живе собі й далі — як рівний серед інших.

До честі німців — їх і досі не полишає відчуття провини за сподіяне під орудою Гітлера…

Прийде час винитись і росіянам.

Ми вже й сьогодні чуємо: "Простіть нас, українці! Війна потрібна не нам, війна потрібна Путіну!".

Добре, що є такі люди серед наших сусідів. Погано, що їхні слова безслідно тонуть у загальноросійському ура-патріотичному хорі.

Росія отримала собі такого ж біснуватого фюрера, лише білобрисого й без фірмових вусиків. І з тим же гіпнотичним обожнюванням, як колись німці Гітлеру, аплодує кожному слову свого лідера, кожному войовничому жесту. Путін для них — це сила. Путін веде Росію до величі. Путін веде до перемоги. І росіяни з колишньою німецькою відданістю набирають повні груди повітря і дружно, без тіні сумління, вигукують: "Зіґ Хайль!".

Путін по-злодійськи, без оголошення війни вдирається вночі на український півострів. "Зіґ Хайль!" — заходяться у захваті російські обивателі.

Путін вимагає додаткових військ, ­всієї армії Росії під свою руку, бо його визвольного походу чекають не лише Крим, а й Донбас і південь України. "Зіґ Хайль!" — підхоплює в єдиному пориві верхня палата Державної Думи.

Путін заявляє, що не проти взагалі приєднати Крим. "Зіґ Хайль!" — вигукують російські парламентарі й дістають з рукава запопадливо підготовлений ­закон.

"А може спочатку проведемо референдум?" — не так через сумніви, як для куражу питає Путін. "Зіґ Хайль!" — дружно сміються думці, оцінивши жарт кремлівського дотепника, бо вже мають на столі результати "волевиявлення" кримчан.

"Зіґ Хайль!" — аж заходяться у переможному ражі російські вояки.

"Зіґ Хайль!" — піниться ненавистю Інтернет.

"Зіґ Хайль!" — захлинається брехнею телебачення Росії.

"Зіґ Хайль!" — вигавкує ляльковий пес Філя у дитячій телепрограмі "Спокойной ночи, малыши!", й просто зі студії йде на війну з Україною під оплески лялькової Каркуші і реальної ведучої.

"Зіґ Хайль!" — вигукують зі сцени мітингу-концерту знані виконавці Валерія, Олег Газманов, Віка Циганова, Олександр Маршал, гурт "Любе".

"Зіґ Хайль!" — листовно підпрягаються до загальної істерії інші російські діячі культури, які проґавили вийти на сцену, — кіноактори Олексій Баталов, Сергій Безруков, Михайло Боярський, Василь Лановий, диригенти Юрій Башмет і Володимир Співаков, кінорежисери Федір Бондарчук, Павло Лунгін, Станіслав Говорухін, керівник Театру естради Геннадій Хазанов, художній керівник МХТ ім. Чехова Олег Табаков, президент Російської академії мистецтв Зураб Церетелі — загалом 85 раніше шанованих українцями митців. І їхньої честі не врятує те, що підлу війну Кремля з Україною вони лукаво іменують "позицією президента Російської Федерації".

"Це не наша війна — це війна Путіна", — заявляють поодинокі росіяни.

І я мушу вірити. Хоча знаю, що не з когось, а саме з жителів Росії набрані і ті кілька десятків тисяч солдат, що вже топчуть нашу землю; і ті 200 тисяч, що брязкають зброєю на східному кордоні; і ті ще не пораховані вояки, що дивляться крізь приціл з Придністров'я.

Мушу вірити, що це війна Путіна, а не російського народу.

У мене немає іншого виходу.

Бо коли ця війна закінчиться, судитимуть не російський народ. Судитимуть Путіна та кремлівську верхівку.

А народ судити не можна. Росіянам же і після Путіна жити серед інших народів, народжувати дітей і дивитися в очі — і сусідам, і своїм дітям.

Жити і винитися…

Зараз ви читаєте новину «Мушу вірити, що це — війна Путіна, а не російського народу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода