Ексклюзиви
Четвер, 25 лютого 2021 07:36

Москва боїться воювати від свого імені

Автор: ДМИТРО СКАЖЕНИК
 

Росія звинувачує Америку, що та, мовляв, здійснює зовнішнє управління Україною. Але на злодієві й шапка горить.

Про зовнішнє управління є сенс говорити, якщо підпорядкована держава має всі ознаки незалежності, а панівна — заперечує своє втручання у чужі справи. Давайте подивимося, хто в цю гру з Україною грає найдовше.

Грудень 1917 року. В Харкові за збройної підтримки московських робітників і пітерських матросів виникає радянський уряд України — Народний сек­ретаріат. Українців серед бійців-більшовиків — 25%.

У лютому більшовики захопили Київ. У березні проголосили "незалежну" радянську Україну. За місяць ця конструкція розвалилася під тиском військ Української Народної Республіки та її австро-німецьких союзників. Воювати напряму від свого імені радянська Росія боялася. Ленін писав своєму комісару Орджонікідзе: "Рішуче й безумовне перелицювання наших частин на український лад — така тепер задача. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнком, він повинен називатися просто Овсієнком".

Через рік ситуація повторилася. У січні 1919-го сформований у Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України зайняв на російських багнетах Харків, а в лютому — Київ. У березні знову оголосили "незалежну" Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Із 4364 членів Комуністичної партії України нараховувалося 130 українців. 30 серпня з'єднані сили УНР і Української галицької армії вибили більшовиків зі столиці. На обурення справжнього українського уряду через агресію в Кремлі відповідали: "Ніякого війська Російської Соціалістичної Радянської Республіки в Україні немає. Військова операція проводиться між військами Директорії і незалежного українського радянського уряду. Між Україною і Радянською Росією збройних сутичок немає".

Тактика гібридної війни і дипломатії припала Москві до смаку. 1939 року не Росія воювала з Фінляндією, а Фінляндська Демократична Республіка з Фінляндською Республікою. А 1944-го не СРСР вирішував долю Польщі, а Польський комітет національного визволення. На кінець ХХ ст. Росія була найдосвідченішою державою у світі у зовнішньому управлінні.

1991 року завершилася боротьба за формальне відновлення незалежності України. Але чи справді наша країна такою була?

Росія докладала безліч зусиль, щоб контролювати Україну. Чорноморський флот і військові бази в Криму. Закон про визнання Севастополя федеральним містом. Чи не щорічний газовий шантаж. Спільна електромережа. Спроба захопити острів Тузла. "Кроти" на найвищих урядових посадах. Мільярди, вкинуті в проросійські партії і президента.

Ще серйознішим було культурне загарбання. Панівна російська церква. Засилля музики, книжок і фільмів із РФ. Це лише на перший погляд — не зовнішнє управління. Надивившись московських новин про розквіт економіки РФ, серіалів про бравих російських "ментів", начитавшись про "один народ", чимало українців витворили у своїй голові хибний, але привабливий образ Росії. 2014 року не змогли повірити, що ця країна вбиває їхніх співвітчизників. Навіть сьогодні, по семи роках війни, понад 14% українців довіряють Путіну.

За 100 років ситуація майже не змінилася. У січні 1918 року росіяни несли українцям не лише багнети. З-за поребрика нам впроваджували нову релігію — марксизм-ленінізм. Проти цієї отрути ліків вчасно не знайшли. Сьогодні Росія нав'язує нам "русский мир".

Є й хороші новини. Століття тому нас підтримувала сама Німеччина. Після її падіння Україна опинилася в трикутнику смерті, звідки не було виходу. Сьогодні 93% території нашої держави перебувають під контролем свого уряду. Це необхідна, але недостатня умова. Кремль не керує напряму нашими інституціями. Проте досі впливає на українців, скуповуючи блогерів. В умовах виборчої демократії — це загроза.

Російські новини домінують над американськими. В інтернеті запит "Росія" за рік був популярніший за "США" у 1,5 разу. Архітектура стосунків влади й суспільства в Україні вибудувана за російськими зразками. Наприклад, президент може роздавати незаконні вказівки стосовно регулювання тарифів. Формально незалежний суд постійно вигинає хребта, підлизуючись до центру сили. В Україні ще донедавна була можлива "Партія політики Путіна" (брала участь у парламентських виборах 2006 року. Набрала 0,12% голосів, до Верховної Ради не потрапила. — ГПУ). А от про партію політики Буша чи Обами ніхто не чув. За приєднання до Росії завжди проголосують до 15% українців. Скільки таких знайдеться бодай за вступ до НАТО, не кажучи про приєднання до США?

Американці на своїх противників в Україні накладають санкції. Кремль — підкладає вибухівку чи отруту. То хто тут здійснює зовнішнє управління?

Зараз ви читаєте новину «Москва боїться воювати від свого імені». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі