Цього тижня прем"єр-міністр Юлія Тимошенко відвідала з офіційним візитом Лівію. Ця країна не перший рік веде переговори про оренду українських земель під вирощування зернових. Місяць тому на засіданні Кабміну називали можливу площу — 100 тис. га. Утім, зазначають експерти, остаточні цифри можуть бути значно більші.
— Якщо цей проект реалізується і в Лівії відкриється ринок збуту для наших виробників, то виграють обидві сторони, — вважає керівник групи експертів Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа, 36 років. — Україна отримає інвестиції в агропромисловий комплекс, за рахунок яких можна покращити технології, й матиме квоту на експорт зерна. Лівійці гарантують забезпечення своїх потреб на збіжжя й через ці поставки оптимізують його вартість для себе.
Чи варто наші чорноземи віддавати в оренду чи продавати?
— В Україні формально заборонено продавати землю іноземцям — юридичним і фізичним особам. А в оренду здавати можна. Якщо іноземець господарюватиме ефективніше, забезпечить кращу продуктивність і економіку виробництва, то чому б ні? Пік попиту на обробіток землі настав десь півроку-рік тому, коли були безпрецедентні ціни на продукти рослинництва, зернові й олійні культури. Зараз попит дещо знизився. Хоча охочі до наших чорноземів завжди є. Краще протягом року підготуватися до впровадження ринку землі й розпочати його у період відновлення економіки.
Під час кризи ніхто не платитиме за землю дорого
Можливо, українському уряд піде далі й домагатиметься зняття мораторію на продаж землі?
— У глобальній перспективі це доречно. Бо земельна реформа в Україні застряла на півшляху. До колективної власності ми вже не повернемося, а до приватної ще не прийшли. Що швидше це зробити, то краще для економіки. Хоча зараз ситуація не дуже сприятлива. Під час кризи ніхто не платитиме за землю дорого. І люди не зможуть за паї отримати пристойних грошей. На ринок може прийти спекулятивний капітал.
Чи не призведе це до скуповування сільгоспугідь великими компаніями-латифундистами, як, скажімо, в Аргентині?
— Є дві моделі розвитку сільського господарства: латиноамериканська, коли землею володіють великі холдинги, і європейська, за якої існують невеликі господарства, що їх держава підтримує дотаціями. Аграрний бюджет Євросоюзу — понад 45 мільярдів євро. В Україні — 5–7 мільярдів гривень, і з них тільки половина йде на підтримку виробника. Тож особливого вибору в нас нема. Ми не маємо ресурсу економії за рахунок масштабів виробництва, як у Латинській Америці та Росії. Але й не даємо компенсації сільгоспвиробникам з бюджету за недоотримані прибутки, як у Європі.
Україна більшою мірою йде латиноамериканським шляхом. Для цього не обов"язково впроваджувати ринок землі, досить обмежитися орендою. Так буде краще для збереження структури сільгоспвиробництва, зайнятості населення.
Нашими чорноземами цікавляться араби
Інтерес до української землі виявляють бізнесмени Лівії, Туреччини та Саудівської Аравії. Вони готові прийти із серйозними інвестиціями.
Від надмірної активності іноземців в українському аграрному секторі застерігає директор Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук 64-річний Валерій Геєць:
— Іноземні компанії, розуміючи загрозу браку продовольства в світі, оголосили активну експансію на землі України та інших країн. Вони прагнуть узяти їх під контроль, аби забезпечити продовольством свої народи. У такому разі ми можемо перетворитися на державу третього світу.
4 
1
Коментарі