Експерт Відкритого інституту громадського здоров"я Денис Полтавець, 42 роки, каже, що перехід до страхової медицини буде важким, але боятися цього не слід.
Кабмін оголосив про запровадження з 2012 року страхової медицини. Чому це так довго відкладається?
— В урядовців немає впевненості в тому, що страхова медицина вирішить проблеми охорони здоров"я. Основних дві: збільшити надходження на надання медичної допомоги населенню й визначити, яке лікування оплачується страхуванням. А заодно створити контролюючу структуру — Страховий фонд.
Важливим є вироблення й запровадження стандартів лікування. Нині в більшості випадків медичну допомогу надають без них. Тобто це не вид економічної діяльності, а саме допомога. І якщо лікувальна установа нічим не зарадила хворому, це не позначається на її фінансуванні. Тобто кошти витрачають не так ефективно, як можуть витрачати за страхової системи. А в разі формування Страхового фонду його головним завданням буде контроль за забезпеченням стандартів лікування. В Україні в розробці їх в окремих галузях медицини зроблено багато. Тепер це все треба систематизувати, видати нормативні акти, забезпечити контроль якості. У Міністерстві охорони здоров"я є відповідні структури й фахівці. Не вистачає лише політичної волі й послідовності в запровадженні цієї системи. І я не впевнений, що це вдасться зробити зараз.
Які гарантії якісної допомоги при страховій медицині?
— Медичні й правові гарантії має визначити закон. Поки що навіть невідомо, хто сплачуватиме страхові внески — роботодавець, працівник чи обоє.
2001–2002-го проект закону про страхову медицину пройшов у парламенті два читання. Тоді фахівці закидали, що він нічого не змінює у стосунках між лікарем і пацієнтом, до того ж не встановлює відповідальність страховика перед клієнтом. Як цього домогтися?
— Страховий фонд справді жодної відповідальності перед громадянином не несе. Він, скоріше, виступає від його імені. Завдання фонду — своєчасне й повне фінансування страхового випадку, а також контроль якості наданих послуг. Швидше слід говорити про відповідальність лікаря чи медичного закладу перед пацієнтом і фондом. Зараз незрозуміло, як ці відносини регулюватимуться. Медичне право в нас є одним із найбільш занедбаних, бо в цій сфері практично не було правовідносин.
Багатші платитимуть більше
Інша проблема полягає в тому, що в Україні немає системи незалежної експертизи — структури, до якої пацієнт чи Страховий фонд могли б звернутися у випадку спору з медичним закладом. Але таку систему створити можна швидко й недорого — протягом кількох років.
Під час переходу до страхової медицини всім буде важко. Але це не привід боятися й нічого не робити.
Хто і коли за страхової медицини платитиме медзакладам?
— В ідеалі на момент надання допомоги людина не платитиме жодних грошей. Як буде насправді — визначить законодавець. У трьох зареєстрованих у Верховній Раді законопроектах це питання вирішується по-різному. Хоча жоден із них не передбачає оплати в момент початку лікування.
Нині в Україні приблизно 50 приватних страхових компаній. Чи враховується досвід їх роботи для введення державної страхової медицини?
— У них медичне страхування не є основним видом діяльності. Не можу сказати, чи вдалося цим структурам домогтися дотримання медзакладами стандартів у наданні послуг, хоча б у приватних клініках. Але приватні страховики майже завжди є учасниками круглих столів та інших дискусій. Тобто їм є що сказати, і в них є зацікавленість у тому, щоб узяти участь у програмах впровадження страхової медицини.
Якими можуть бути розміри страхових внесків?
— У нинішніх законопроектах передбачено виплату певного відсотку від доходу громадян або мінімального соціального внеску непрацюючих. Тобто багатші платитимуть більше.
Як функціонує страхова медицина в інших країнах?
— Досвід європейських країн показує, що це достатньо ефективна й гнучка система надання медичної допомоги. Єдина проблема — збільшуються витрати на утримання адміністративного апарату. Тобто тих, хто не надає послуги, а забезпечує їх фінансово, технічно й адміністративно.
Медичне страхування має бути обов"язковим чи добровільним?
— Обов"язковим. А охочі могли б додатково застрахуватися в приватній компанії. Це дозволяє залучити більше коштів на лікування.
Але страхування не означає, що за рахунок фонду оплачуватимуть усі хвороби й методи їх лікування. Будуть виділені тільки ті захворювання, які є соціально значущими, загрожують життю людини й оточуючим. І способи лікування, які суспільство може оплатити. Тобто є хвороби, які не лікувати обходиться дорожче. Наприклад, інфекційні й ще кілька десятків — ті, які можуть призвести до передчасної смерті. Їх має визначити законодавець чи Міністерство охорони здоров"я. Решту захворювань людина оплачуватиме сама або за рахунок добровільного страхування в приватних компаніях.
Тобто державне страхування гарантуватиме певний мінімум надання медичної допомоги й якусь стабільність у суспільстві. А максимум залежатиме від здатності кожної людини заробити на себе. Це не найсправедливіша у світі система, але достатньо збалансована.
Хронічні хвороби людина лікуватиме сама?
— Є такі з них, що краще лікувати за рахунок державної страхової медицини. Наприклад, діабет. Бо без постійної медичної допомоги людина просто помре, і користі від цього нікому не буде.
А послуги стоматолога?
— Залежно від того, що саме. Якщо це гострий біль, запалення ясен, пломбування — то за рахунок страхування. Більш складні випадки — за свої кошти.
8 
35413
Коментарі