Директор представництва Фонду Дж. Кеннана Ярослав Пилинський, 47 років, вважає, що в майбутньому через демографічну кризу Україна потребуватиме іммігрантів.

Чи багато іноземців прагнуть оселитися в Україні?

— Порівняно з іншими країнами імміграція невелика. Їдуть хіба що жителі колишнього СРСР. Особливо з гарячих точок, передусім із Кавказу. А вихідці з Азії й Африки — це здебільшого транзитні мігранти, що якимось чином зачепилися в Україні й осіли тут. Більшість із них не збиралися цього робити. Частково це чоловіки, які навчалися у нас, одружилися і мають дітей, а тепер не можуть чи не хочуть виїхати.

Політики часто починають розігрувати міграційну карту тоді, коли не хочуть відповідати за наслідки своєї діяльності у країні. Коли треба звернути на когось ті недоліки, які бачить кожен громадянин. Тоді й виникає запитання: "Хто з"їв наше сало?".

З яких країн їдуть до нас?

— Із країн СНД найбільше з Азербайджану, Вірменії, Грузії, північнокавказького регіону Росії. Під виглядом кримських татар приїздять жителі Узбекистану. Незначна кількість росіян і білорусів. Поки що це лише невеликий струмок. Але через певне економічне зростання наша держава стає привабливою для сусідів.

Із далекого зарубіжжя можна виділити мігрантів із Китаю, переважно студентів. А також із В"єтнаму, Пакистану, Сирії, Йорданії. Але їх усього кілька десятків тисяч на рік.

Які плюси й  мінуси може мати країна від іммігрантів?

— Імміграція в Україну була, є й буде. Українська нація сформувалися з багатьох етносів, які в неї вливалися. Якщо міграція виправдана і врегульована, якщо це не потоки біженців — то  вона є позитивом. Це свідчить про високу оцінку країни. На цьому фоні скарги на те, що ми бідні й погано живемо, виглядають смішними.

Нещодавно я в Одесі познайомився з курдом із Сирії. Він уже 10 років живе в Україні. Збирається отримати громадянство. Закінчив тут медичний інститут. За спеціальністю лікаря-стоматолога влаштуватися не вдалося, працює таксистом.

Каже, що почувається одеситом і українцем. Має дружину й сина, друзів. Жодних утисків не відчуває. Іноді його зупиняє міліція, але наявність посвідки на проживання та водійські права її цілком задовольняють.

В Україні — демографічна криза, отож такі мігранти їй потрібні. Це активні, розумні особистості, які в іншому мовному, законодавчому й соціальному середовищі дали собі раду. Змогли не тільки проіснувати, а й утвердитися. Таку міграцію треба вітати.

Отже, мігранти Україні потрібні?

— Нині Україна не потребує великої кількості робочих рук. Але в майбутньому потребуватиме.

За останні 15 років 300 сіл зникли з карти України

Сьогодні 30 відсотків населення живе у селах. Із них не менше половини — люди пенсійного віку. Через кілька років постане питання: хто оброблятиме наші чарівні чорноземи? І тоді або в села почнуть повертатися українці, або туди приїдуть мігранти. За останні 15 років 300 сіл зникли з карти країни. Цього року десь у 150-ти закрили школи. 1990-го в Україні було 11 мільйонів дітей, а нині — шість із половиною. І ця глибока демографічна криза триватиме 20–30 років.

Але поки що ми не потребуємо багато мігрантів, бо не можемо надати їм роботу. Тому до нас і не їдуть. Ми ще здатні самі утримувати наших пенсіонерів. Але хто утримуватиме тих, що зараз працюють? Тож проти міграції протестувати не варто.

Які проблеми створюють мігранти?

— За останній рік у нас легально працевлаштовано 12 тисяч іммігрантів. Для нашої 47-мільйонної держави вони ніяких проблем не створюють.

Утім, існує транзитна міграція — коли люди через Україну намагаються проїхати на Захід.  Деякі з мігрантів осідають в Україні, але таких небагато. А після того, як наші західні сусіди приєдналися до шенгенської зони і контроль на кордоні став ще суворішим, транзитна міграція через Україну дуже скоротилася.

Погляньте: ще 5–10 років тому в Києві було не менше 30 китайських ресторанчиків. Вони могли використовуватися як пункти транзиту нелегалів. Зараз їх одиниці. Кількість мігрантів у столиці щороку зменшується. Київ до них негостинний. І не тому, що кияни — расисти. Тут високий рівень життя, все надто дорого, особливо житло. А робочих місць для мігрантів мало, та й ті заповнюють українці, що їдуть сюди з регіонів. Мені доводилося зустрічати молодих людей із Тернопільщини чи Запоріжжя. Я запитував, чому вони не в Польщі — відповідають, що в Києві працювати вигідніше.

Отож іноземцеві, який не знає мови, культури, звичаїв, законів, влаштуватися на роботу практично неможливо. Роблять це найміцніші або в конкретних сферах. Наприклад, є якась кількість торговців на ринках. Але це переважно ті, які давно тут осіли, мають стабільні торговельні зв"язки із своєю батьківщиною, добре орієнтуються в наших законах, знаються з місцевими. Їхні діти ходять в українські школи.

Така ж ситуація і в українських мігрантів, які працюють у Європі?

— Безперечно! Вони вже побачили, як живе Європа, і просто так — без створення привабливих для них умов праці й відповідної оплати — не повернуться. А створювати їх треба не в Києві чи Одесі, а в Тернополі, Вінниці, Луцьку, Рівному, в містечках та селах. Де обіцяні п"ять мільйонів нових робочих місць? Навіть 50 тисяч нема.

Треба розвивати малий і середній бізнес. Доки олігархи не відкриють для нього шлюзи, нічого не зрушиться. Бо хто ж створюватиме оті робочі місця?

У Німеччину чи Францію їдуть з усіх усюд, бо там пропонують кращі умови життя й гарантують певну законність. У нас же іноземець розглядається представниками влади як машина для грубої роботи, автомат, з якого можна безкарно взяти гроші. Бо закони створені таким чином, що все одно він щось порушить. Самі іноземці кажуть: люди у вас хороші, але з владою надто важко мати справу.

Отже, Україні найближчими роками масова імміграція не загрожує?

— Ні. Швидше — еміграція, якщо наші політики не схаменуться.

×