Український інформаційний простір перебуває у духовній і смисловій кризі. Таку думку висловили учасники Ініціативної групи "Першого грудня" на зустрічі зі студентами Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Кардинал Любомир Гузар, 80 років, колишній предстоятель Української греко-католицької церкви:
— Журналіст мусить дбати про три речі. По-перше, важливо не тільки його фахова професійність, але й що він за людина. Він повинен мати власну гідність і чітке поняття головних духовних цінностей. По-друге, бути свідомим, який народ представляє. Після Другої світової війни чомусь у всіх публічних виступах та розмовах українці плакалися, яке лихо нам діялося протягом багатьох століть. Цього було багато, але люди не люблять плачу. Вони хочуть бачити майбутнє. Щоб це зрозуміти, треба розуміти минуле. Наш народ має більше ніж тисячолітню історію. Третє — це проблема культури. Я жив у Австрії, Італії та США. Там особливо шанують журналістів, які мають високий рівень особистої культури та глибокі знання. Це результат праці над собою.
Євген Сверстюк, 84 роки, філософ, дисидент:
— За СРСР українців вважали нецікавими для світу. Не мало значення, дадуть їм слово на прес-конференції чи ні. На міжнародній арені ми показували незрілість. Після проголошення незалежності її успадкували наші дипломатичні служби. В інформаційному просторі маємо створити своє обличчя і позицію. Кожен, хто представляє Україну перед своїм народом чи світом, повинен мати почуття певності себе і гідності. У нас є чим пишатися.
Так само повинні слідкувати, як і яку інформацію поширюємо. Треба говорити те, що будує. Інакше будемо дикунами, які вічно піддаються впливові. Наприклад, японці не розгубилися і не поширювали паніку під час атомної катастрофи два роки тому. Їхні ЗМІ подавали це, як приклад героїзму народу, який бореться із наслідками біди. Коли в Україні пройшов сильний снігопад, всі говорили і писали про майбутній потоп. Це психологія дикунів. Люди чекають від медіа прикладу гідності та сміливості.
Вікторія Сюмар, 35 років, виконавчий директор Інституту масової інформації:
— Нинішній світ відрізняється від того, що був 10 років тому. Він інформаційний. Ми є свідками великих змін інструментів подачі інформації. Інтернет змінює наш спосіб спілкування. Разом із тим, чим більше інформації, тим більше інформаційного сміття. Стає важко зрозуміти, що насправді важливо. Сьогодні кожен може зняти на відео і розмістити в інтернеті. Тому журналіст не буде перший, хто розповів про проблему. Тепер головна функція журналістики — відбір важливої інформації.
Сергій Рахманін, 43 роки, заступник головного редактора газети "Дзеркало тижня":
— На початку незалежності був не довгий, але дуже яскравий період патріотичної журналістики. Спершу це всім подобалося, а потім викликало більше відчаю, ніж захоплення. На початку 1990-х в Україні можна було красти, вбивати й відповідно писати все що хочеш. З журналістики пізнього Кучми відбувалася масова втеча професіоналів. Не виправдалися їхні сподівання, що в країні щось зміниться. Після помаранчевої революції журналістика мала блюзнірський вигляд. Було багато свободи й мало слова. Нинішній стан ще гірший. Журналістика втратила цікавість і переконливість. Так сталося, що знизили вимоги до якості роботи.
5 
1
Коментарі