Легко бути великим народом із власною державністю. Коли за плечима столиця, історія. Зовсім інше — бути меншиною, змушеною жити за чужими правилами. Кримські татари знають про це як ніхто. Їх менш як 300 тис. Близько 15% населення півострова.
У Криму прорадянська більшість любила розповідати небилиці про кримських татар. Ходили байки про табори підготовки бойовиків у горах. Про схрони зі зброєю. Всі чекали погромів і міжетнічних зіткнень. Утім, це було неправдою.
Тим часом передумов для конфліктів було хоч відбавляй. Кримські татари повернулися з депортації наприкінці 1980‑х — початку 1990 років. У той самий момент, коли радянські заощадження знецінилися. Держава займалася чим завгодно, але не облаштуванням життя. Відібрану власність їм не повернули, землю під будівництво виділяли неохоче, роботи було мало. Кримські татари відтворювали себе — заново й у нових умовах.
Вони були антирадянськими — на тлі прорадянської кримської більшості. Гасла і прапори СРСР викликали в них природне відторгнення. А як ще можна реагувати на режим, який оббрехав твій народ і заслав у вигнання на 50 років? Корінний народ півострова підтримував на виборах ті українські політичні сили, які не спекулювали на ностальгії за Союзом.
Українець із Криму міг переїхати до Херсона, росіянин — у Краснодарський край, а у кримських татар не було іншої батьківщини поза півостровом. Тому після анексії вони опинилися в ситуації, коли неприйняття нової реальності поєднується з неможливістю втекти від неї.
До війни кримським татарам часто дорікали, що вони чіпляються за власну окремішність. Мають етнічний парламент — Курултай, уряд — Меджліс. Але це було закономірним. Окрім ідеологічних відмінностей кримським татарам просто не було з чим об'єднуватися. Навколо панував олігархічний дарвінізм.
Майдан породив для України шанс на нові правила. Але кримські татари не встигли ним скористатися. Російське вторгнення забрало в них революцію. Тепер вони опинилися у складних умовах.
Для Москви кримські татари стали кісткою в горлі. Вони псують міф про тотальну підтримку триколорів у Криму. Порушують російську традицію, коли влада є єдиним суб'єктом в оточенні розрізнених обивателів. Кримських татар відрізняє те, що в них є досвід виживання в умовах ворожої чи байдужої держави. Є згуртованість і досвід взаємовиручки. Це викликає в російської влади особливе роздратування.
Росія прагне позбавити суб'єктності будь-які неофіційні центри впливу. Намагається домогтися того, щоб усі паростки життя народжувалися лише в державному інкубаторі. РФ — це зразок того, як засіб стає метою. Як держава перестає існувати в ім'я власних громадян, а починає жити сама для себе й заради себе. Забороняє активізм і самостійність.
Кремль не вміє ділитися повноваженнями. Він цінує вміння співати хором і радіти за розкладом. Відсутність звички думати вважає гідністю. Тим, хто готовий присягнути новим прапорам, у Криму демонстративно простягнуть руку й відкриють чиновницькі кабінети. Тим, хто відмовиться — загрожують обшуки та кримінальні справи.
У Москві пам'ятають про те, що кримські татари зуміли пережити Радянський Союз. Той самий, який намагався викреслити корінний народ Криму з історії. Тому російська влада намагається позбавити кримських татар внутрішньогрупової згуртованості, яка свого часу допомогла їм це зробити.
1 
1
Коментарі
2