В"ячеслав Брюховецький, 59 років, засновник і президент Національного університету "Києво-Могилянська академія" залишає свою посаду. Причому добровільно, маючи підписаний контракт із Міністерством освіти. 14 липня Брюховецькому виповнюється 60.
Які причини вашої відставки?
— Я не йду з академії повністю. Залишаюся президентом благодійного фонду, і вступне тестування теж за мною. Якби я не мав можливості піти з цієї посади, був би поганим менеджером. Думати про це почав іще 10 років тому, а років п"ять тому став свідомо готувати наступників: посилав їх на навчання за кордон, залишав замість себе. Я навіть знаю той момент, коли зрозумів, що треба йти. Кілька років сушив голову, де взяти грошей, щоб поміняти гнилі труби під асфальтом перед четвертим корпусом. А потім помітив, що йду і спотикаюся об ями і вирви, але вже не думаю про той асфальт, я до нього звик. У керівника не повинно так бути.
У спорті є такий принцип: краще піти на один рік раніше, ніж на одну хвилину пізніше. Колись я займався спортом і добре його засвоїв.
Залишаєте за собою контроль за фінансуванням університету. Не боїтеся конфліктів з новим керівництвом?
— За мною залишається тільки частина фінансування — благодійний фонд "Відродження Києво-Могилянської академії", президентом якого я був з першого дня і є зараз. Це не пов"язано безпосередньо з академією. Звичайно, це певний важіль впливу. Але я створював цей фонд, збирав ці гроші. Якщо новий президент знайде такі кошти, то розпоряджатиметься ними на свій розсуд — це я теж гарантую. Правда, якщо вважатиму, що гроші фонду університет використовуватиме неправильно, то можу їх не дати. (2006 року фонд отримав 12 667 700 грн надходжень, витратив трохи менше 8 млн грн. — "ГПУ").
Чому керівництво академією переходить не до представника тієї команди, з якою ви створювали університет?
— Коли я залишав замість себе ймовірних наступників, виявилося, що влада — колосальне випробування. І та команда, яку я готував наприкінці 1990-х, із ним не впоралася. Це був страшний для мене струс. Інфаркт стався саме після того.
Інфаркт у мене стався саме після того
Часто доводиться чути, що теперішній рівень викладання в НаУКМА помітно погіршився порівняно з часами відродження університету на початку 1990-х.
— Я не вірю, що рівень викладання погіршився. Наведу такий приклад. На моєму хуторі в Ходорові Миронівського району на Київщині жила баба Параска. Я любив з нею поговорити. Якось приїжджаю туди у травні, баба ледь ходить, але на город іде. "Колись отут, де ми стоїмо, такі солов"ї співали, що аж у вухах лящало, — каже. — А зараз того нема". А солов"ї справді лящать, тільки вона вже їх не чує, бо глуха. Так і щодо викладання.
От студенти, звичайно, змінилися. Двох викладачів академії змусили написати заяви про звільнення. Моя донька підняла тоді революцію — навчалася на магістерській програмі. Студенти довели, що викладачі не володіють знаннями, які на цей час уже були в світі.
Чому не вдалася спроба співпраці з українськими олігархами? Адже Пінчук давав академії 10 мільйонів доларів.
— Віктор Пінчук справді їх пообіцяв, але на економічну програму. І, засліплені цією обіцянкою, керівники програми ухвалили рішення про відокремлення від Києво-Могилянської академії. Побоялися, принаймні до мене доходили такі чутки, що Брюховецький накладе на ці гроші лапу. Зрештою ця програма виїхала від нас.
Наскільки вітчизняні олігархи готові фінансувати національні освітні проекти?
— Після помаранчевої революції Ринат Ахметов запропонував увійти до складу ради директорів фонду "Розвиток України". Я перепитав, чи він свідомий того, що я маю інші політичні погляди. Мені відповіли: "Звичайно, саме тому він вас і запрошує". Я ознайомився зі списком членів цієї ради: там були всі "донецькі" й Мирослав Попович (директор Інституту філософії. — "ГПУ"), з ним я міг. Фонд зараз робить хорошу справу: Ахметов дав 10 мільйонів доларів на боротьбу з туберкульозом на Донбасі, частково профінансував реставрацію Софії Київської. Хоча це мала би робити держава. Він дає гроші на поліпшення школи журналістики, зокрема у "Києво-Могилянській академії". Я менше спілкувався з Ахметовим, ніж із Пінчуком. Але інтуїтивно відчуваю, що ця людина мислить по-державницьки і хоче робити добру справу. Де в нього взялися ті гроші — це окрема тема.
Чи не було позбавлення Кравчука звання почесного доктора академії 2004 року дещо емоційним?
— Таке рішення винесла вчена рада. Ми зверталися до Леоніда Макаровича з листом, у якому просили його вплинути на ситуацію. Але та політична сила, до якої він належав, робила все навпаки. Гадаю, з нашого боку все було правильно.
Уявляєте ситуацію, за якої Кравчукові повернули би звання?
— Не уявляю. Кравчук, принаймні у той момент, не розумів цінностей, які сповідувала академія. Це — чесність у політиці і недопустимість будь-яких фальсифікацій.
А як почуваєтеся у званні Героя України, яке має і Кравчук?
— Там є набагато гірші представники. Можна згадати принаймні Тамару Прошкуратову. Що я маю тепер робити?
Які у вас зараз стосунки з "Нашою Україною"?
— Жодних. Я практично не беру участі у партійному житті.
Не мучать докори сумління за те, що завдяки вам до Київради пройшли люди, які не можуть тепер дати ладу Києву?
— Не знаю, чи пройшли вони завдяки мені. Але я не мав і не маю часу займатися дурницями. Я прийшов до Київради з чітким планом створити для Києва студентське містечко. Його затвердив колишній мер Олександр Омельченко, і я як депутат мав відповідати за його виконання. Я пробув там один день, подивився, як там плюються. Зрозумів, що за день в академії роблю у двадцять разів більше, ніж зможу в Київраді.
3 
1
Коментарі