Важко сказати, коли в незалежній Україні й чому повелося, що пресі й читачеві найбільше смакує дізнаватись подробиці відвертого чи підкилимового протистояння гілок влади. Хоча банальна житейська мудрість щодо гурту, яким легше й батька (економічну кризу) бити, — відома всім. Нині програма анонсованих реформ залежить саме від монолітності влади у всіх її проявах. Стверджувати, що монолітність є — було б перебільшенням. Але навіщо ж применшувати факти.
Скажімо, недавно відбулася подія, що заслуговує на увагу. Йдеться про візит на Луганщину голови парламентського Комітету з питань промислової й регуляторної політики та підприємництва Наталії Королевської, 36 років. Торік Верховна Рада прийняла закон, автором якого була Наталія Юріївна, про державно-приватне партнерство. Тепер народний депутат приїхала перевірити, як працює цей нормативний акт.
За 20 років незалежності зношено 80% основних шахтних фондів України. На модернізацію галузі потрібно 40 млрд грн, яких у держбюджеті немає. Вихід влада запропонувала такий: дозволити державним вугледобувним об'єднанням шукати інвестиції у приватного капіталу.
Костянтин Скрипник, керівник шахти "Довжанська-Капітальна", в забій якої спускалася Королевська, розказав народному депутатові, що, завдяки цій ініціативі, тільки нинішнього року компанія ДТЕК інвестувала в його підприємство 135 млн грн. Це дозволить копальні, яка 2010-го видала на-гора 2 млн т вугілля, за чотири роки збільшити видобуток на 50%.
Гордість Луганщини і стратегічний енергозапас України — держпідприємства "Свердловантрацит" і "Ровенькиантрацит" — завдяки закону Королевської від того ж таки інвестора залучили 1,8 млрд грн. У результаті торік "Свердловантрацит" збільшив вуглевидобування на 10%, а "Ровенькиантрацит" — на 22%.
Під час візиту Королевської на Луганщину стало зрозуміло, що програма державно-приватного партнерства — тільки початок глобального реформування вітчизняного вуглепрому.
— Те, що гірникам вдалося залучити значні інвестиції — позитивний сигнал. Але потрібний механізм для залучення засобів на довгостроковій основі, — наголосила Наталія Юріївна.
Продовжив цю думку гендиректор "Свердловантрациту" Олександр Коваль. Трудовий колектив держпідприємства проаналізував усі можливості залучення інвестицій. І дійшов висновку: передача цілісного майнового комплексу ДП у концесію є найбільш прийнятним механізмом залучення засобів.
А далі ми отримали приклад того, про що говорили на початку — єдиний реформаторський підхід до вирішення давно назрілих проблем різних гілок влади. Як повідомив директор Департаменту вуглепрому Міненерговугілля Олександр Вівчаренко, розпорядженням міністра створено комісію, яка розробила критерії визначення концесіонера для вугільних об'єднань. Вони чіткі і зрозумілі: переможець концесійного конкурсу має гарантувати модернізацію виробництва, а відтак — збільшення вуглевидобування, збереження трудового колективу, усієї інфраструктури цілісного майнового комплексу й виконання всіх соціальних стандартів.
— Я зроблю все, щоб пільги для шахтарів не скоротилися, чиновники почали виконувати закон України про престижність шахтарської праці, і у вугільну галузь прийшов стабільний і соціально орієнтований інвестор, який зможе змінити обличчя Донбасу, — каже Наталія Королівська.
Депутат зазначила, що інновації стосуються не тільки Донбасу — досвід реформування й соцзахисту шахтарів буде використано на вугільних підприємствах Львівської та Волинської областей.
Приватний бізнес, що приходить у "Свердловантрацит" і "Ровенькиантрацит", розуміє терміни повернення своїх грошей, пояснює глава парламентського комітету. Інші ж — "Донбасантрацит", "Лисичанськвугілля", "Луганськвугілля" залишаються проблемними. Щоб на цих підприємствах вкласти гроші в проходку і лави, потрібно провести ще і багато капітальних робіт. А на них повинні або виділяти довгострокові й дешеві кредити, або держава має взяти ці капіталовкладення під свою відповідальність. Саме тому важливо впровадити інвестиційні проекти в Свердловську і Ровеньках, щоб державні ресурси переходили на підприємства, які вимагають додаткової підготовки.
— Державно-приватне партнерство — це палиця з двома кінцями — і "паличка-виручалочка", і дубина, що може вдарити по підприємству, якщо не буде належного державного і соціального контролю. Тому ми пропрацюємо необхідні зміни в закон про державно-приватне партнерство (у процесі його реалізації вже проявилися деякі нестикування й неточності. — "ГПУ"), щоб документ був максимально зручний і ефективний.
Зрештою, те, що упущено в законі, може бути впроваджено в життя на рівні уряду. Комісія Міненерговугілля може контролювати відповідність потенційних концесіонерів напрацьованим умовам. І вона вже це робить: відсіяла одного з трьох претендентів. Може посилити відповідальність інвестора щодо виконання соціальних зобов'язань. Реформи — це не тільки модернізація виробництва, інновації й збільшення ВВП. Це і зміна ставлення до соціального діалогу. Держава повинна стимулювати інвестора брати на себе відповідальність за розвиток медицини, соціальної сфери, освіти, всієї соціальної бази територій.
З такої точки зору концесія — максимально зручна формула. Адже концесіонер не купує об'єкт і не бере його в оренду. Він лише користується виробництвом, сплачуючи державі за це гроші, і виконуючи умови концесійної угоди за свій кошт. Тут головне завдання для держави в особі всіх гілок влади — прописати складові угоди так, щоб підприємства, перебуваючи в концесії, зберігали гарантії не тільки колективу, а й місту, для якого шахта чи завод є бюджетоформуючими.
— Механізм концесії є оптимальним на сьогоднішній день, — наголошує Наталія Королевська. — При такій формі державно-приватного партнерства все майно, і навіть нове, придбане, залишається у власності держави. В разі невиконання інвестиційних програм, соціальних гарантій, держава має право припинити договір.
5 
1
Коментарі