Білоруси відмовилися від постачання російської нафти. Сировину для нафтопереробних заводів купують у Венесуели і возять українською залізницею з одеського порту. Також домовилися про транзит нафти естонською залізницею. Наступного року обсяги закупленої сировини зростуть до 10 млн тонн.
— У цій ситуації Україна могла би вирішити питання наповнення нафтою свого нафтогону Одеса–Броди, — вважає експерт з енергетичних питань 55-річний Богдан Соколовський. — Транспортування нафти залізничним транспортом дорожче, ніж трубним, і є менш безпечним із погляду екології.
Однак Мінськ не зможе переконати українську владу задіяти для цього нафтогін Одеса–Броди. Із простої причини: Київ веде прокремлівську політику. Москві альтернативна нафта в Білорусі не бажана. Тому там і створюють штучні перешкоди, щоби нафту довозили залізницею. Єдине, що змушує київську владу йти на певні поступки Мінську, це готовність білорусів шукати і знаходити альтернативні шляхи. Як-то через Литву з естонського порту Мууга. Якщо Київ і далі проводитиме синхронну з Кремлем політику, Україна не матиме необхідних обсягів нафти для заповнення Одеса–Броди. Навіщо тоді цей нафтогін?
Скільки може перекачувати ця магістраль?
— Потенційно Білорусь здатна заповнити трубу 10 мільйонами тонн. Іще 5–6 мільйонів тонн можемо брати для себе. Плюс 4–5 мільйонів можна качати у Словаччину і далі на Захід. Тобто, вже тепер завантаженість близько 14 мільйонів на рік. Капіталовкладеннями її можна збільшити і до 20–25 мільйонів. Це дасть перспективу на багато років уперед: забезпечимо нафтою і себе, і Білорусь, і всю Центральну Європу.
Що цьому перешкоджає?
— Контракт із росіянами щодо реверсу нафтопроводу. Він закінчився ще 1 січня 2010-го. Потім його продовжували на кілька місяців щоразу. Але яка ситуація зараз — це таємниця за сімома печатками. Вважаю, інформацію навмисно приховують від суспільства.
Запустити трубу ми були готові два роки тому. Україна підготувала проекти контрактів із постачальниками нафти з Азербайджану, зі споживачами в Білорусі та Чехії. Але Юлія Тимошенко зірвала процес в останню ніч перед підписанням документів. Очевидно, хтось заперечив цьому в Кремлі. Якби тоді запустили проект, Україна мала б прозору систему транзиту і головне — значні прибутки й незалежність у постачанні нафти. Це вплинуло б і на український ринок нафтопродуктів. Ми б не боялися підняття цін на бензин чи дизпальне, а збивали б їх виваженими кроками. Я вже не кажу про робочі місця на нафтопереробних заводах і модернізацію цих підприємств.
Наскільки ми залежимо від зовнішніх поставок нафти?
— Імпорту понад 80 відсотків. Постачальник єдиний — Російська Федерація. Маючи потужність НПЗ у 52 мільйони тонн на рік, ми дістаємо максимум 18 мільйонів, бо більше для внутрішнього ринку не потрібно. З іншого боку, підприємства нафтопереробки, за винятком заводу в Кременчуці, давно морально застаріли. Їх не модернізують. У жодному бізнес-проекті немає гарантій, що вкладені кошти повернуть інвесторові. Банк не дає кредит, бо не бачить перспективи підприємства без сировини. У виграші відтак імпортери, які завозять готовий продукт із Росії, Білорусі, Румунії чи Польщі.
2 
1
Коментарі
1