Українським історикам дедалі складніше працювати з архівними документами, стверджують науковці Центру дослідження визвольного руху. Державні архіви не дозволяють копіювати папери, беруть за це гроші. Чимало просто приховують. Інформацію, розкриту після 2008-го, з минулого року частково закрили. На запити не реагують.
— Також є проблеми зі збереженістю матеріалів, — розповідає 34-річний Володимир В'ятрович, голова Центру досліджень визвольного руху.— Ми збирали дані про перші засідання Народного руху України. Виявилося, що ні записів, ні документів, ні фотографій практично не лишилося. На початку 1990-х КДБ вивезло до Москви або знищило більшість справ українських політв'язнів. До 1992 року їх були тисячі.
Але навіть за часів незалежності знищення документів про злочини комуністичного режиму продовжилося. Наприклад, зникли деякі дані щодо командира Української повстанської армії Романа Шухевича.
2010 року до керівництва архівами та Інститутом національної пам'яті прийшли комуністи. Доступ до документів одразу ускладнився. На жаль, нам не вдалося забрати архіви із силових структур, як зробили в усіх східноєвропейських країнах.
Із 2008-го ми пропонували прийняти спеціальний закон, але він став жертвою політичних домовленостей. Юлія Тимошенко, тоді ще прем'єр, в обмін на підтримку Компартією відставки голови Нацбанку Володимира Стельмаха, повернула до керівництва архівною службою комуністку Ольгу Гінзбург. А та відразу забракувала подібні ініціативи.
Також проблема, що не існує Закону України "Про реабілітацію". Досі діють принципи законодавства СРСР. І якщо хтось зі зброєю в руках боровся проти радянської влади, його кваліфікують як злочинця. Влада досі дивиться на людину радянськими очима.
5 
1
Коментарі
4