Президент Агентства корпоративної підтримки "Трайдент" Віктор Небоженко, 52 роки, є прихильником "великої" коаліції, оцінює ситуацію, в якій опинився Віктор Ющенко і прогнозує долю аутсайдерів виборів.
Як ви оцінюєте результати виборів?
— Виборча кампанія мала дві основні особливості. Перша — змагалися не загальнонаціональні, а регіональні партії. Друга — йшла боротьба між олігархічними групами та політичними амбіціями, а не між серйозними партійними проектами.
У нас чомусь існує стереотип: керувати державою має тепер якась одна політична група, а не одразу п"ять переможців. У всіх цивілізованих країнах усе відбувається навпаки. Переможці беруть активну участь в управлінні державою. У нас же намагаються викинути з політичної обойми Партію регіонів, ставлять хрест на комуністах. Сьогодні всі політичні сили повинні знайти спільну мову.
Чи може цьому посприяти Пакт стабільності, запропонований президентом Ющенком?
— Звичайно. Схема має бути такою: спочатку всі політичні сили, що отримали владу в країні, повинні підписати цей пакт, а далі вже створювати коаліцію та шукати подальші шляхи розвитку країни.
Нашим політикам потрібно зрозуміти, що коаліція — річ непроста. Це не просто укладення шлюбного контракту: прийшли, одружилися, підписали. Ми плутаємо якусь одноразову акцію зі щоденною співпрацею уряду та парламентської більшості. Коаліція — це публічне зізнання у тому, що ти береш на себе владу. Не більше і не менше.
Який варіант коаліції був би найкращим?
— Особисто я є прихильником так званої великої коаліції. Партія регіонів, по суті, перемогла на виборах. Отже, має повне право брати активну участь у політичному процесі.
Кравчук і Медведчук нікуди не щезнуть
Загалом же, створення коаліції — це важлива проблема для України. У нас не існує механізмів надання серйозних політичних гарантій. Раніше джерелом таких гарантій був президент. Усім іншим нічого не залишалося, окрім як погоджуватися з його думкою. Тепер же такого немає.
Президент перебуває між двох вогнів?
— Так, він перебуває між БЮТ та Партією регіонів. Але повинен із двох бід обрати меншу. Сьогодні наш президент сам себе принижує. Дозволяє усяким безсмертним керувати своїм політичним тілом та політичним майбутнім.
Існують два варіанти. Або Віктор Ющенко йде на угоду з Партією регіонів. І тоді "регіонали" перетворюються на такого собі кремезного бульдога, який повільно доїдатиме президентську владу. Шматок за шматком. Або ж він домовляється з Юлією Тимошенко. І тоді це буде дуже швидкою поразкою президента. Який спосіб він обере, залежить лише від нього.
Ви колись казали, що прем"єром не стане ані Тимошенко, ані Янукович...
— Це я казав раніше. Але ж Юлія Тимошенко буквально вирвала перемогу з-під носа "Нашої України". За це її потрібно тільки поважати. У цьому разі вона гідна крісла прем"єра.
Я працював із Тимошенко з 1997-го по 2002 рік. Вона — дуже працелюбна людина, сильний політик. У неї була блискуча передвиборна кампанія. Ніхто не сподівався, що ця жінка зможе їздити всією країною в люті морози. Вона змогла й отримала по максимуму. Основна причина перемоги Тимошенко — наявність чіткого політичного обличчя, чого не було в "Нашої України". Не можна ж назвати таким обличчям Миколу Мартиненка, Петра Порошенка чи Романа Безсмертного. Тепер лідерка БЮТ повинна думати, що ж робити з тим величезним потягом, який вона притягла за собою до Верховної Ради.
І хто ж у цьому потязі?
— Раніше в ньому були лише палкі прихильники, які її просто обожнювали. А тепер це — досить складне політичне утворення, яке лише прикривається її іменем. У сьогоднішньому оточенні Тимошенко присутні і голуби, і яструби. Голуби — це серйозні бізнесмени, вони налаштовані досить спокійно. Яструби ж не мають власного великого бізнесу, тому досить агресивні. Вони виступають проти будь-яких контактів із Партією регіонів, прагнуть помститися президентові.
Чи має президент якісь важелі для обмеження прем"єрських амбіцій Тимошенко?
— Жодних важелів він не має. Для лідерки БЮТ зараз основне завдання — довести Ющенкові, що саме вона здатна витягти країну з кризи. Хоча час грає проти неї. Що більше часу минає, то менше шансів довести свою політичну силу не тільки в Тимошенко, але й у Партії регіонів. Час проти них — але за "Нашу Україну". Для останньої затягування часу означає додаткові можливості для маневрів.
Корисний час і для комуністів. Вони зараз щасливі лише від того, що прорвалися до парламенту. І для Олександра Мороза, якому потрібно очолити тільки Верховну Раду. Він не може бути простим депутатом чи керівником партії. Таке могло бути лише за часів Леоніда Кучми.
Чи є політичне майбутнє у партій, які не пройшли до парламенту?
— Звісно, найбільше дісталося Володимиру Литвину. Перехід від статусу голови парламенту до політичного пенсіонера досить болісний. Та політичне майбутнє Литвина залежить тільки від нього. Ситуація в державі стрімко розвивається. Політичні конфлікти лише наростатимуть, країна потребуватиме справжніх арбітрів. Литвин же себе таким показав.
Час проти Тимошенко і Партії регіонів — але за "Нашу Україну"
Якщо він зараз сяде і почне писати мемуари або піде в науку — в політику вже не повернеться. А якщо візьме себе в руки і почне бігати вранці щодня по шість кілометрів, а не просто грати з друзями у футбол, тоді в нього все ще попереду.
Що чекає на інші сильні політичні фігури — Наталю Вітренко, Віктора Медведчука?
Вони нікуди не дінуться. Безумовно, залишаться в політиці.
Віктор Медведчук не просто не пройшов до цього парламенту. Він повністю знищив колосальний проект Кремля під назвою "НАТО — загроза Україні".
Наталя Вітренко не пройшла, бо представляла ліворадикальний електорат. Людей, які перебувають на межі бідності та злиднів. На відміну від Заходу, в нас люди бояться зізнатися, що бідні. Вони знущаються самі з себе, трясуться над мізерними городами, аби тільки не визнати себе бідними. У західних країнах навпаки — люди з низькими доходами сідають на шию підприємцям або державі.
"Віче" не повірили, тому що в Україні справжній середній клас є самодостатнім. Він орієнтується тільки на себе. До того ж ця партія в розпал політичної кампанії змінила назву і протягом трьох місяців виборцям довелося звикати до нової. Те саме сталося і з соціал-демократами. Вони мали свій стабільний електорат, 4–5 відсотків голосів. А з назвою "Не Так!" підірвалася солідність фігур Леоніда Кравчука, Валентини Довженко, Юрія Бойка. Це були суто політтехнологічні помилки. Вони їм дуже дорого коштували.
Утім, Кравчук і Медведчук нікуди не щезнуть. Думка Леоніда Кравчука завжди буде цікавою народові. Костенко та Плющ, імовірно, на політичну арену не повернуться. Загалом же можна сподіватися, що в майбутньому ніякого політичного вбивства чи насильства більше не станеться. І завтра не з"явиться Микола Мельниченко з новим компроматом та не спричинить розпад новоствореної коаліції.
2 
1
Коментарі