Верховна Рада прийняла постанову про створення Національного військового меморіального кладовища. Його планують розмістити в селищі Биківня під Києвом. На це піде 5,6 млн грн.
— Проблема цвинтарів актуальна для великих міст. Але не лише в цьому значення Національного військового кладовища, — каже доктор історичних наук Станіслав Кульчицький, 74 роки. — Ідеться про меморіал, де ховатимуть тільки ветеранів. Якщо ти учасник бойових дій, то лише там твоє місце. Навіть як туристичний об'єкт меморіал закріплює у свідомості молоді національні цінності, продовжує національну пам'ять.
У нас є меморіали, але нема національного кладовища як системи. З іншого боку, поняття "національний" останнім часом девальвувалося. Зараз куди не плюнь, попадеш у національний університет. Так само й система нагород — усі хочуть мати медальку. Боюся, відбудеться така сама інфляція поняття, якщо питання, кого ховати на національному кладовищі, опиниться у руках чиновника.
Я з великою повагою ставлюся до ветеранів. Але варто сказати чесно: ті, хто був на передовій, гинули набагато частіше, ніж ті, хто був у загороджувальних загонах. То хто залишився у ветеранах?
Цинічною є позиція автора постанови нардепа Вадима Колесніченка, коли він говорить, що на меморіальному кладовищі ховатимуть усіх воїнів-визволителів і захисників батьківщини, крім ветеранів Української повстанської армії. Останніх у столиці небагато залишилося. Не можна ділити ветеранів. Цього варто повчитися в американців. На Арлінґтонському національному цвинтарі у Сполучених Штатах більше як 300 тисяч могил. А дехто з наших політиків замість того, щоб зміцнювати національну пам'ять, продовжує танцювати на темі розколу.
Для тривкої історичної пам'яті потрібна просвітницька робота. Вести її мають відповідальні організації. Теперішні "Просвіта" й Інститут національної пам'яті часто роблять не те, що повинні. Ці заклади нічим себе не проявляють.
2 
1
Коментарі
3