Депутат-мажоритарник від "Батьківщини" Олег Канівець вніс законопроект про повернення в документи графи про національність. Нардеп пропонує батькам добровільно вказувати національність у свідоцтві про народження дитини. Наступний законопроект, який планує подати Канівець, — повернення такої ж графи у паспорт.
— Графа про національність — винахід радянської політики, — нагадує заступник директора Інституту історії Академії наук Станіслав Кульчицький, 75 років. — Тому дивно, що цю графу пропонує опозиція, а не Партія регіонів, що більше асоціюється з уявленням про радянську людину та активно використовує цей образ на виборах.
Звісно, треба звертати увагу на стан нації. Але наші політики дуже далеко заходять. Розумію їхню логіку. Думають, що якщо тисячу разів у папірці написати "українець", "єврей" чи "росіянин", то щось змінить цю людину. Акцентування на етнічному походженні вважають ознакою патріотизму. Мовляв, я українець і повинен засвідчити це перед всім світом в усіх документах. Але це дуже спрощене розуміння національної самосвідомості особистості.
"П'ята графа" з'явилася після 1917 року. Національна політика СРСР, якою впритул займався Сталін, будувалась на запровадженні кількох категорій титульних націй. Перша — це росіяни в масштабах Радянського Союзу. Друга — це люди, які належать до основних націй союзних республік. Наприклад українці в Україні, білоруси в Білорусі. Третя — нації автономних республік: чеченці, мордва тощо. Остання категорія — не корінні нації, що не мають власних національних адміністративних утворень.
Репресії за національною ознакою почалися в Україні з 1934 року після того, як вичерпалися можливості чинити масові репресії за соціальною ознакою. На той час уже майже не лишалося колишніх поміщиків, губернаторів і народ став більш-менш однорідний у соціальному плані. Отже, почали шукати ворогів радянської влади за національністю.
Напередодні війни вважали, що треба зробити прикордонні райони мононаціональними, щоб був надійний тил (коли радянські війська йтимуть у наступ. — "ГПУ"). Почали нищити німців і поляків. В Україні та Білорусі найбільше постраждали поляки. У різний спосіб репресували близько третини польського населення.
Людина не була вільна назвати будь-яку національність, яку вона хоче. Слідувало надати документи матері чи батька. 1938 року після Великого терору відділи кадрів на підприємствах одержали інструкції, яку національність записувати, якщо національність батька і матері є різною. Вирішили, краще записувати по матері. Іноді для уточнення в дужках писали національність батька.
У другій половині ХХ століття до графи вже ставилися не так прискіпливо. Деякі люди для кар'єри чи з особистих причин могли в різний час вказувати різні національності.
Шарахатись від ініціативи повернення графи "національність" не треба, але загалом вона дуже кепська. Принцип ідентифікації за громадянством набагато кращий, ніж ідентифікації за етнічною ознакою. Надворі глобалізація. Логічно зберегти в країні мультикультурність, інакше буде, як у ХХ столітті, — війна всіх проти всіх.
3 
1
Коментарі
45