Фотографи змовилися

Я страшенно не люблю фотоальбоми, які нав"язують у закладах освіти. Відраза до них у мене виникла ще в мої шкільні роки.

У 10 класі я вважала себе дорослою і розумною, готувалася до вступу в університет. І тут нам видали шкільні альбомчики. Невмілий майстер усі огріхи замаскував фотоколажами: по наших головах, ногах, руках були розташовані котики, собачки та квіточки з дешевих листівок. Від альбому я відмовилася і попросила повернути гроші. Виявилося, що це не так просто, треба йти до керівника фотоательє. І я пішла. Той виявився розумною людиною, і зі смаком. Гроші мені повернули.

Зустріч із черговими альбомчиками відбулася через багато років, коли мій син пішов у дитячий садок. У зв"язку з переїздом опинився у двох випускних групах у різних дитсадках. В обох закладах на нас чатували фотографи. І знову, тепер уже по руках мого сина, їздили машинки, а по кутках тулилося пожовкле кленове листя, хоч на дворі стояв травень.

Цього року мій син закінчує перший клас. І виявляється, що найкращим подарунком для нього буде альбомчик за 30 гривень. Його "желательно приобрести", тому що цей фотограф "очень много сделал для школы". Я відмовилася від такого "приобретения". Хоч і розуміла, що не спростила для своєї дитини перебування у школі. Але мене нажахала проста арифметика: маю двоє дітей, по три роки дитячих садків та по 12 років школи — це ж 30 альбомчиків із котиками і песиками!

×