Минулої п'ятниці у Варшаві відбувся саміт Східного партнерства. Офіційною метою було підсумувати два роки існування ініціативи й порадитися щодо її майбутнього.
— Як ви вважаєте, Східне партнерство ще живе чи вже мертве? — запитали держсекретаря міністерства закордонних справ Польщі з європейських питань 39-річного Міколая Довгелевича напередодні події.
— Якщо ми маємо завтра саміт, то, вочевидь, Східне партнерство живе, — напівжартома відповів той.
Запитання аж ніяк не було провокацією або чорним гумором. Багатьом у країнах–партнерах Євросоюзу досі незрозуміла започаткована у травні 2009-го ініціатива — не помітно конкретних результатів. До того ж держави Східного партнерства мають різні підходи до відносин з ЄС. Скажімо, Україна за крок від підписання Угоди про асоціацію. Тоді як вислів "євроінтеграція Азербайджану" звучить досить кумедно. Не менш анекдотично виглядає "партнерство" Євросоюзу та Білорусі. Її президенту Олександрові Лукашенку заборонений в'їзд до країн євроспільноти.
З іншого боку, багатьох держав Євросоюзу не надто цікавить схід Європи загалом і Східне партнерство зокрема. Особливо зараз, коли в ЄС величезні внутрішньоекономічні проблеми. Крім того, країни Східного партнерства однозначно програють конкуренцію за увагу Євросоюзу його північноафриканським сусідам — Лівії, Тунісу та Єгипту. Там формуються нові політичні режими. І ЄС має гарну можливість забезпечити собі їхню лояльність. Тож насамперед туди, а не на схід, спрямовуватимуться зусилля й кошти ЄС в рамках Європейської політики сусідства. Зрештою, збільшення впливу Євросоюзу в тому регіоні не викличе нервових нападів у Росії, як було під час започаткування Східного партнерства. Це також важливо для деяких держав Євросоюзу.
Але Москва через Східне партнерство не нервує. Незрозуміло, що принципово нового може запропонувати ініціатива надалі. Тож варшавський саміт ризикував стати геть формальною подією, яка нічого не вирішує й не несе якоїсь інтриги. Не надто покращувала це відчуття навіть проанонсована згода країн ЄС на можливе отримання партнерами безвізового режиму після виконання ними необхідних вимог. Раніше принцип був "ви працюйте, а там подивимося", отож новий підхід виглядає не так революційним, як логічним.
Рятувати ситуацію мала Україна. І якби Януковича не відвідала неперевершена за абсурдом ідея ув'язнення Тимошенко, саміт став би тріумфом Києва. Не було би жодних перешкод для підписання Угоди про асоціацію з ЄС, українське керівництво почуло б чимало компліментів, Україну підносили б як взірець для наслідування.
Так могло би бути. Але урізноманітнювати варшавську зустріч Україні довелося інакше. "Юлія Тимошенко дивиться на Варшаву", "У Варшаві — гра довкола України", "Перетягування України між Євросоюзом і Росією" — це заголовки матеріалів лише одного номеру авторитетної польської "Газети виборчої", який вийшов з нагоди початку саміту. Якби була традиція називати такі форуми на чиюсь честь, то варшавський слід було би присвятити екс-прем'єрці.
— Тему Юлії Тимошенко порушували вчора на вечері, сьогодні на пленарних сесіях, на двосторонніх зустрічах з Януковичем, зокрема зі мною, — повідомив на підсумковій прес-конференції президент Європейської Ради Герман ван Ромпей, 64 роки.
— Мені взагалі не хотілося б коментувати це питання, бо його можна розглядати як тиск на суд чи правоохоронні органи. А суд у нас є незалежною гілкою влади, і в ЄС це добре розуміють, — казав 61-річний Віктор Янукович під час підходу до преси.
Очевидно, тему кримінального переслідування колишнього прем'єра європейці порушували так активно, що український президент не залишився навіть на завершальний урочистий обід.
Рішення суду у справі Тимошенко й буде реальним і найважливішим результатом варшавського саміту для України. Можливо, не лише для неї. Це багато в чому визначить майбутнє всього Східного партнерства, яке не має сенсу без результативної участі найбільшого східноєвропейського сусіда Євросоюзу.
3 
1
Коментарі