Підприємець 46-річний Петро Шандиба з райцентру Тальне Черкаської області у минулі середу й четвер їздив до військовослужбовців української армії. Вони дислокуються на горі Карачун між Слов'янськом і Краматорськом на Донеччині.
— Виїхали з товаришами з Тального бусом опівночі. Везли продукти. Хлопці просили зелені, бо консерви набридли. В дев'ять ранку були поблизу Ізюма. Нас чекав знайомий з Умані, що служить там. Розказав, якою дорогою їхати. Вирішили добиратися без супроводу. Хлопці на блокпосту в Ізюмі попередили: якщо хоч раз не туди повернете — потрапите до чеченів. Ми підготували легенду на такий випадок. Мали казати, що їдемо в Слов'янськ забирати родину циган. З фотоапаратів, мобільних повидаляли фотки з Майдану. Дорогою лише раз запитали в місцевих, чи правильно їдемо. Посмішка у хлопця єхидною була, але дорогу вказав правильно.
На під'їзді до гори Карачун бачимо, підкрадається якась машина із затемненими вікнами. Бокового сидіння нема, але водій із кимось говорить. Видно, не по телефону. Думаю, бойовики зенітно-ракетний комплекс везли. Сказав своїм, щоб перевірили. На гору нікого з цивільних не пускають, але нас пацани з Черкащини провели. Доїхали до їжаків і спинилися. Далі, навіть якщо тебе чекають і про тебе знають, їхати не можна. Відразу стрілятимуть. Вийшов провідник. Там цілий взвод уманських хлопців. Але першими, кого ми зустріли, були двоє дівчат в армійській формі. Одна з косою, інша — без. Дівчата, а де тут уманські хлопці, — питаю. Відповідає одна грубим чоловічим голосом. Виявляється, то двоє закоханих були: хлопець і дівчина. Тільки хлопець із косою, а дівчина — без. Провели, показали. Побув там 2 години. Хлопці трощили овочі. Сфотографував одного зі свіжим огірком. Кажу, фото треба, щоб перед спонсорами відчитатися.
Петро Шандиба каже, що у військових на горі Карачун досі немає приладів нічного бачення і тепловізорів.
— Я привіз дві кевларові каски. Взяв у Шампанії (селище на Черкащині. — "ГПУ"). Одну віддав тальнівчанину Андрію, який стоїть на посту 3-А, а іншу — уманцю. Вартість кожної — 2 тисячі гривень. Один тепловізор коштує 20 тисяч. У мене таких грошей нема. Сказав знайомим із Києва. Вони обіцяють назбирати.
За 2 години на горі обстрілу не було. Зброєю хлопці нормально забезпечені. Всі надійні. Більшість із них зустрічав під час Майдану в київській мерії. До війни звикли. Терплять її як свою роботу. Кажуть, у разі наказу можуть знищити Гіркіна і його банду за кілька днів. Тільки треба широкомасштабну операцію проводити. Місцеве населення кудись подіти. Найбільше бояться зради. Скаржилися, що на вертоліт, який генерала Кульчицького забирав, хтось зі своїх навів. Росіяни знали, що там буде генерал.
Тільки доїжджаємо до поста 3-А, біжить хлопець назустріч. Повертайте, каже, у нас обстріл. Від'їхали за міст, стали на розвилці. Там в асфальт застряли кілька нерозірваних мін. За 10 хвилин обстріл ущух. Знову поїхали. Вже на посту хлопці крутили нам біля виска. Кажуть, те місце, де ви переховувалися, повністю прострілюється. То нічийна територія.
Свого земляка не застав. Той був на завданні. Наступного дня додзвонився до Андрія. Каже, що ротації не чекає. Стоятиме там до кінця.
Останнім часом у терористів з'явилися російські снайперські гвинтівки В-94. Вони пробивають бронежилет. Але відтоді, як на посту поставили танк, стало легше. З гармати танкісти подавлюють вогневі точки. Б'ють на 2–3 кілометри. Бойовики змушені встановлювати міномети далі. Значить, менше обстрілів.
2 
1
Коментарі