Україні необхідно будувати регулювальні потужності гідроакумулюючих електростанцій, щоб досягти справжньої енергетичної незалежності.
Національний інститут стратегічних досліджень та Український центр економічних і політичних досліджень ім. Разумкова за ініціативою Міністерства енергетики та вугільної промисловості підготували оновлену Енергетичну стратегію України до 2035 року. За нею, частка відновлюваних джерел електричної енергії в енергобалансі зросте майже вчетверо — з 6% 2015 року до 22% 2035-го.
Такі темпи експерти називають недостатніми. Адже "зелена" енергетика в усьому світі зросте, як на дріжджах, та й в Україні — бурхливо. Торік ввели в дію 120 МВт нових потужностей. Це в чотири рази більше, ніж позаторік.
Однак консерватизм уряду має підстави. Будівництво "зелених" потужностей потребує значних капіталовкладень. Вартість виробленої ними електроенергії все ще зависока для пересічного споживача. Хто зараз готовий заплатити 4 грн за 1кВт/год?
Але головна проблема — в іншому. Можливості енергосистеми приймати великі обсяги енергії з альтернативних джерел обмежені. Будівництво нових генерувальних потужностей на відновлюваних джерелах вимагає додаткових регулюючих. В Україні ВДЕ — це переважно вітрові та сонячні електростанції. Вони виробляють електрику не тоді, коли потрібно споживачам, а коли є природні умови — сонце і вітер. Наприклад, коефіцієнт використання встановленої потужності сонячних електростанцій в Україні становить близько 14%, вітрових — 30%. А вітряки виробляють енергію і вночі, коли споживання в системі мінімальне. Регулювальні потужності потрібні, щоб накопичувати електроенергію, коли її виробляється забагато, і видавати в систему, коли є дефіцит.
Важливо розуміти, що швидкість будівництва "зеленої" генерації становить два-три роки. А зведення потужностей для її регулювання вимагає втричі більше часу. Тобто останні треба будувати з випередженням. Це можуть бути гідроакумулюючі електростанції або газотурбінні електростанції на природному газі із сусідньої країни. З очевидних причин останній варіант не розглядається.
Для України оптимальний варіант розвитку накопичувальних потужностей — введення в дію нових гідроакумулюючих електростанцій. Це підтверджує світовий досвід. Приміром, Німеччина до 2050 року планує повністю перейти на відновлювані джерела енергії. Вчені Кассельського університету побудували віртуальну модель такого повного переходу. Моделювання показало, що балансування енергосистеми можливе за умови наявності великого обсягу станцій, що працюють на накопиченій енергії. При цьому не менше половини таких потужностей повинні видавати гідроакумулюючі електростанції.
2013 року накопичувальні потужності в світі сягали 141 Гвт, за даними Міжнародного енергетичного агентства. 99% із них становили саме ГАЕС. У Європі сукупна їх потужність п'ять років тому становила 45 ГВт. Очікується, що до 2050-го потреби в накопичувальних потужностях в Європі зростуть до 125 ГВт.
ГАЕС в Європі продовжують активно будувати. У Швейцарії на завершальній стадії перебувають два проекти сумарною потужністю 1,9 Гвт. У Португалії будується станція на 736 МВт.
Якщо з енергосистеми випаде 1 тис. МВт, для ГАЕС потрібно 7 хв., щоб видати таку потужність, а тепловій генерації — від 2 до 4 год. Сьогодні пікове споживання електроенергії в Україні забезпечується за рахунок включення вугільних блоків. Однак при настанні нічного "провалу" у споживанні електроенергії, близько 10 блоків теплоелектростанцій потрібно зупиняти. А такі режими роботи вугільних блоків не передбачені — вони створювалися для стабільної цілодобової роботи. Через щоденні запуски та зупинки передчасно зношується устаткування, підвищується аварійність. Як наслідок, вироблена на таких блоках електроенергія дорожчає.
Крім того, запуск і робота блоків ТЕС потребує палива, яке в Україні сьогодні можна назвати дефіцитом. Ідеться про імпортований природний газ і вугілля — іноді це антрацит, постачання якого з тимчасово окупованих територій може зупинитися в будь-який момент.
Введення в дію ГАЕС дозволить Україні суттєво заощадити на вугіллі й газі, бо знижується потреба в запусках енергоблоків ТЕС для добового регулювання в енергосистемі.
Робота трьох гідроагрегатів Дністровської ГАЕС дозволяє економити на рік 113 млн куб. м газу і 1 млн т вугілля антрацитової групи. А робота чотирьох гідроагрегатів Канівської ГАЕС, що будується, дасть додаткову річну економію в 125 млн куб. м газу і 0,6 млн т вугілля. Загальний економічний ефект обчислюється мільярдами гривень.
Розвиток гідроенергетики — необхідна умова для розвитку альтернативної енергетики і реальний засіб диверсифікації української енергосистеми. Необхідно реалізовувати наявні проекти, що ведуть до енергонезалежності країни. Згідно із затвердженою в липні 2016-го Програмою розвитку гідроенергетики до 2026 року, планується модернізувати наявні потужності й побудувати нові. Зокрема, Ташлицьку і Канівську гідроакумулючі електростанції, другу і третю черги Дністровської, Каховську гідроелектростанцію і Верхньодністровський каскад ГЕС. У разі реалізації цього плану встановлена потужність ГЕС та ГАЕС країни зросте в 1,6 разу, порівняно з початком минулого року — до 9,5 ГВт. А частка гідроенергетики в загальній структурі виробництва електроенергії в країні підвищиться до 15,5%.
4 
1
Коментарі
1