Важливість і значимість візитів наших урядовців і політиків до провідних країн Заходу не викликає сумніву. Їх розглядають як своєрідне визнання, підтвердження демократичного іміджу тієї чи іншої особи, показник статусу серед національної еліти. Не дивно, що часто такі візити супроводжуються інтригами, пов"язаними з конкуренцією за право вважатися найдемократичнішим, найулюбленішим на Заході.
Ситуація, яка склалася напередодні поїздки прем"єра Віктора Януковича до США, викликає жаль і сором. І річ навіть не в тому, що під час підготовки візиту спливла маса процедурних нестиковок в узгодженні позицій, які мала викласти американській стороні наша делегація. Проблема в тому, що все це сміття винесли з хати, залучивши до скандалу американських дипломатів. Враження таке, що національна еліта готова була поділитися урядовим суверенітетом, розповідаючи іноземцям про свої проблеми і прохаючи в них допомоги.
Буря в українській склянці викликає не лише здивування
Парадоксальним є те, що коли українці так затято борються між собою за право бути в очах Заходу найдемократичнішими, та ж сама американська демократія переживає не найкращі часи. Так званий "бушизм" уже породив протести у самій Америці та критику з боку демократичного світу. Політика США викликає все більше нарікань як антидемократична й імперська. Утверджується новий так званий технологічний колоніалізм з використанням військової сили та дипломатії як репресивного засобу. Усередині країни Буша звинувачують у посяганні на основи демократичних інституцій та громадянського суспільства.
Тим більше вся ця буря в українській склянці викликає не лише здивування, а й посмішку. У розпалі боротьби за докази того, хто ж демократичніший та важливіший для історії, наша еліта забуває про те, що зараз важливо бути не суб"єктом, а об"єктом великих дискусій про долю демократичного світу, його майбутні стандарти. Україна має бути в становищі, коли не за неї вирішують, а вона вирішує разом з іншими. Має власний вагомий голос у великих міжнародних організаціях — не лише політичних, а й економічних. Та візит Януковича до США продемонстрував, що в гонитві за правом бути першим і за голосами виборців представники української еліти інколи готові жертвувати іміджем своєї країни. Що як і раніше, еліта ця не готова виступати в ролі гравця, який є самодостатнім і поважає себе.
Ще один парадокс ситуації — поїздка ж Януковича була робочою. Отож насамперед мала на меті налагодити відносини на рівні урядів двох країн. Це стандартна для двосторонніх стосунків процедура. І на пафос із присмаком боротьби за найкраще місце під сонцем американської демократії візит не розраховувався. Одними з головних питань порядку денного були енергетичні. Значну увагу приділили залученню американських інвесторів до участі у великих геоекономічних проектах — щодо розробки морського шельфу, ядерної енергетики.
Можливо, усе це нудне, технократичне. Мабуть, набагато цікавіше звинувачувати одне одного, роздмухуючи скандали і звеселяючи всіх навколо.
2 
1
Коментарі