Збентеження Заходу діями президента Віктора Януковича є результатом обманливої природи неорадянської політичної культури. У нинішнього глави української держави завжди було кілька облич, як і в будь-якого пострадянського політика з подібним способом мислення: говорить одне, робить друге, підпис ставить під чимось третім. Наведу приклади.
Перший приклад. Просте порівняння прем"єр-міністра Януковича зразка 2002-2004 років і лідера опозиції Януковича після Помаранчевої революції 2004-го.
На посаді глави уряду пан Янукович підтримав членство України в НАТО, забезпечивши голосування Партії регіонів за закон про національну безпеку 2003 року. Цим документом членство в НАТО та ЄС були зазначені як цілі зовнішньої політики України. Уряд також підтримав відправлення українських військ до Іраку. Прем"єр навіть відвідав там українських солдат, намагаючись здобути прихильність США для отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на самітах у Празі та Стамбулі. У 2002-2004 роках уряд України забезпечував проведення щорічних спільних військових навчань з країнами НАТО за програмою "Партнерство заради миру".
Будучи лідером опозиції, Янукович мобілізував Партію регіонів та інші колишні прокучмівські політичні сили на протидію вступу України в НАТО. Закликав провести референдум щодо ПДЧ та заперечив, що його політична сила коли-небудь підтримувала членство України в НАТО.
Другий приклад. У серпні 2006-го Партія регіонів підписала Універсал національної єдності. Його положення включали підтримку приєднання України до ПДЧ. Після цього президент Ющенко погодився внести кандидатуру Януковича на посаду прем"єр-міністра.
Через місяць Янукович відвідав Брюссель, де сказав представникам НАТО, що Україна не готова до підписання ПДЧ. Це поставило хрест на можливості включення України у процес приєднання до ПДЧ під час саміту НАТО в Ризі, що відбувся два місці потому.
Третій приклад. Нещодавно президент Янукович показав одне обличчя Брюсселю, Вашингтону та Страсбургу, інше – Україні.
Пролонгація терміну розташування ЧФ в Україні не була включена в положення передвиборчої програми Януковича
З-поміж усіх українських політиків візити президента Януковича на Захід піддаються найбільш ретельним репетиціям. Першим став Брюссель. За великим рахунком, це нічого не значило. Проте переконало багатьох на Заході, що Янукович не буде проросійським президентом та повернеться до багатовекторної політики часів Кучми.
Візит до Вашингтону був наступним ретельно спланованим заходом. Янукович заявив відмову України від високозбагаченого урану, що дало змогу сфотографуватися з президентом США Бараком Обамою, зустрівся з іноземними інвесторами та дав інтерв"ю "Washington Post". Цим український президент нібито підтвердив погляд на нього, як на непроросійського прагматичного політика, що зможе провести реформи та забезпечити стабільність. Захід зітхнув із полегшенням.
Під час цих двох візитів Захід не зважав на інше обличчя Януковича всередині України, де свобода ЗМІ зазнавала утисків, Конституція була проігнорована під час створення коаліції, а повернення до напівавторитарного режиму стало загрозливою реальністю.
Візит Януковича до Страсбургу призвів до руйнування дволикості Президента.
Його підготовлена промова перед Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) вилилася в незручні питання про згортання демократії в Україні. Більше того, його запитали про реабілітацію Сталіна – усього через рік після того, як ПАРЄ прирівняла сталінізм і нацизм як злочини проти людства.
Події всередині України засвідчили помилковість поглядів Заходу, який хотів бачити лише відретушоване лице Януковича. Коли Янукович виступав перед ПАРЄ, в українському парламенті відбувся спалах насильства. Була проштовхнута ратифікація угоди про базування Чорноморського флоту лише за 211 зареєстрованих у залі депутатів. При цьому 236 нардепів "проголосували" за ратифікацію, включно з членом провладної коаліції, який тоді перебував у Страсбурзі, та олігархом, що живе в Монако. У ході "голосування" проігнорували опір трьох парламентських комітетів, пропустили етап парламентського розгляду та знову порушили Конституцію.
Захід був шокований цим і запитав себе: яке з двох облич Януковича є справжнім?
Переконання, що президент України не буде проводити радикальну проросійську політику, також виявилося хибним. Натомість він намагається нав"язати цю політику українцям, не маючи достатньої підтримки серед населення. Янукович переміг, набравши менше 50% голосів виборців і здобувши переконливу підтримку у меншості українських областей – уперше за історію України. При цьому його відрив від другого кандидата склав усього 3,5%.
Пролонгація терміну розташування ЧФ в Україні не була включена в положення його передвиборчої програми. Так само й продаж Росії цілих секторів економіки, об"єднання "Нафтогазу" та "Газпрому" чи створення газового консорціуму. Якби ці положення були в передвиборчій програмі Януковича, він напевне програв би вибори.
Чи зрозуміє Захід, що обличчя президента під час закордонних візитів не має нічого спільним із його обличчям усередині країни? Справжній Янукович той, якого ми бачимо всередині країни. І контраст між цими двома обличчями має стати тривожним дзвінком для Заходу.
4 
1
Коментарі
31