До певного часу серед чільних гравців української політичної сцени у кризовому розвиткові подій і дострокових виборах була зацікавлена лишень Юлія Тимошенко. Адже поступальний розвиток економіки й політична стабільність різко зменшували її шанси повернути владу. Натомість прем"єр Віктор Янукович і так мав усе, що хотів, а президентові Віктору Ющенку просто ні з ким було на такі вибори йти.
Змінити думку Януковича могла лише поява проти нього монолітного фронту БЮТу й "Нашої України", який з використанням механізму президентського вето міг би намертво заблокувати всю урядову законотворчість. І Тимошенко домоглася цього шляхом блискучої багатоходівки. Щоправда, сумнівної з морального погляду. Але хто в українській політиці серйозно говорить про мораль?
Спершу закулісна домовленість БЮТу з "Регіонами" дозволила розміняти антиконституційний, але вкрай потрібний Тимошенко закон про імперативний мандат місцевих депутатів на так само антиконституційний (але вкрай потрібний Януковичу) закон про Кабмін. А далі наляканий перспективою остаточної втрати решти повноважень (на підході були вже законопроекти про РНБО і про самого президента) Ющенко погодився на капітуляцію "Нашої України" перед БЮТом. І з суттєво ослабленого нею-таки президента Тимошенко зробила таран у своїй боротьбі проти Януковича.
Одним з головних пунктів угоди "Тимошенко-Балога" стало те, що об"єднана опозиція домагатиметься проведення дострокових парламентських виборів. Щоправда, в тлумаченні цього пункту позиції сторін дещо різнилися. Шеф президентського секретаріату (і за сумісництвом — голова Ради партії "Народний союз "Наша Україна") Віктор Балога наголошував: реально про дострокові вибори можна буде говорити тільки тоді, коли на те виникнуть правові підстави. Натомість полум"яна лідерка блоку власного імені відверто натякала: ми створимо ці підстави за місяць-два. Називався й інструмент — подання до Конституційного суду, де ставилася під сумнів легітимність утворення чинного уряду.
Щоправда, суддівський корпус КС виявився поділений у своїх уявленнях про конституційність незгірш від політиків. Отож усі принципові рішення можуть бути лишень наслідком складних і тривалих компромісів. На революційні ж кроки КС розраховувати взагалі не випадає?
До того ж опозиція, здається, щиро розраховувала на те, що її опоненти у правлячому таборі займуть очікувально-оборонну позицію. Але ті несподівано перейшли в наступ: заступник голови фракції Партії регіонів Василь Кисельов оголосив про внесення законопроекту про одночасне проведення 30 вересня дострокових виборів президента і Верховної Ради.
Можливо, азарт гравця знову спонукає Тимошенко домовитися з "регіоналами"
Зрозуміло, що правового підґрунтя ініціатива Кисельова під собою не має. Адже дострокові вибори парламенту може оголосити лишень президент — за умови наявності виписаних у Конституції підстав. А дострокові вибори президента (якщо він живий, дієздатний, не подав у відставку і йому не оголошено імпічмент) оголосити взагалі неможливо.
Та відтоді, як уряд у грудні проігнорував президентський указ про скасування призначень нових заступників міністра внутрішніх справ (а верховний головнокомандувач не з"явився в міністерство й не зірвав погонів з генералів, які знехтували його волею), стало зрозуміло: події в державі можуть розвиватися не лише за правовим сценарієм. Важитиме, хто переможе при ухваленні остаточних рішень у команді прем"єра: "голуби", тобто налаштовані домовлятися з Банковою, чи "яструби", готові йти до кінця в прагненні монополізувати державну владу.
Причому мало хто із серйозних аналітиків сумнівався, що дострокові вибори, якби їх було проведено саме 30 вересня, виграють "Регіони" — використовуючи адміністративний і фінансовий ресурс, необмежену підтримку путінської Росії за невтручання переобтяжених власними проблемами США та Європи. Зрозуміло й інше: у новому парламенті (особливо в разі підняття виборчого бар"єру) вже не буде соціалістів, а для "Нашої України" навіть не надто переконливий показник березня 2006-го залишиться недосяжною мрією.
Отже, у "Регіонів" були підстави розпочати велику гру. Це добре усвідомив президент Ющенко. Він назвав ініціативу Кисельова "шантажем" і заявив, що для дострокових виборів немає жодних правових підстав, а відтак усім учасникам конфлікту потрібно домовлятися. Натомість Юлія Тимошенко в той самий час у Вашингтоні намагалася переконати Кондолізу Райс: дострокові вибори є єдиним способом не дати Москві встановити контроль над Києвом.
Можливо, азарт гравця знову спонукає Тимошенко домовитися з "регіоналами" і таки проголосувати спільно якусь постанову про вибори восени. Понад 300 депутатських голосів мусили б надати їй квазілегітимності в очах своєї та міжнародної громадськості. Проте, схоже, "Регіони" вирішили поки що не ризикувати.
Тож Кисельов зареєстрував усього лиш проект постанови "Про деякі питання організації роботи Верховної Ради України". Він передбачає, що в разі появи указу президента про розпуск парламенту спікер має негайно скликати спеціальне пленарне засідання Ради з порядком денним "Про одночасне проведення виборів до Верховної Ради і президента". Отже, гора народила мишу.
Що змусило керівництво "регіоналів" дати "задній хід"? Можливо, небажання псувати відносини із Заходом, що неминуче потягнуло б зниження вартості активів Ахметовського "СКМ"? Може, істерична реакція соціалістів, яким ой як не хочеться прощатися з насидженими депутатськими й міністерськими кріслами? Але не менше важить й відповідь на друге запитання: а що робити об"єднаній опозиції за умови, що рішень Конституційного суду щодо визнання уряду нелегітимним і скасування конституційної реформи майже гарантовано не буде? Чи вистачить снаги в лідерів цієї опозиції (і насамперед — у Юлії Тимошенко) перелаштуватися з планів спринтерського спурту на неминучість стаєрського (а можливо — й марафонського) забігу?
Те, що дострокових виборів 30 вересня цього року не буде, зовсім не знімає інших пекучих проблем, які постали перед державою й суспільством. Проте ледве чи можна сподіватися вирішити їх усенародним голосуванням. Адже, як слушно зауважив Віктор Ющенко, виборці залишилися тими ж. Так само тими залишилися політики — зосереджені на приватних інтересах і фатально нездатні думати про загальнонаціональні.
І тому навіть "перемога добра над злом" з більшістю в лічені відсотки (хоч соціологи прогнозують сьогодні радше протилежне) ще нічого не гарантує — це засвідчив досвід двох "помаранчевих" урядів. Тож іще одне побажання президента — політики повинні навчитися домовлятися — все ж має глибокий сенс.
2 
1
Коментарі