Директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович, 76 років, вважає, що президент є гарантією того, що Україна не повернеться до авторитаризму і прогнозує тяжкий наступний рік.
На початку 2006-го під час виборчої кампанії людям обіцяли покращення життя, а воно стає дедалі тяжчим. Чому?
— Україні потрібні не обіцянки, а реформа економічного, адміністративного й політичного ладу. Такі зміни не можуть бути безболісними. Провести їх під силу урядові, що користується підтримкою й довірою населення. Таким не був уряд Єханурова, не є й Януковича — Азарова. Він чужий половині населення України. Навіть розчарування у президентові чи помаранчевих прем"єрах не можна порівняти з недовірою, яку все більше відчуватимуть до нинішнього правління.
Лідери Партії регіонів чи антикризової коаліції доводять, що взяли реванш. Хизуються. Але ж по-суті ніякого реваншу немає. Те, що відбувається — фактично гра в ГКЧП. Комуністів із соціалістами посадили поруч... Жалюгідна подоба реваншу, аби розлютити людей.
2004-го Кучма так само прийшов до влади демократичним способом, але потім усе сповзло до авторитаризму. Повторення можливе?
— Звичайно. Але сьогодні в Україні ще є механізми, які не дають можливості встановити авторитарний режим. Немає прихованих силових структур, як за часів Кучми. Тобто, ця цілком законно обрана влада, яка тяжіє до авторитаризму, поки що не може втілити свої бажання.
Можливо, демонстративні виклики президентові мають на меті вивести його з терпіння і змусити зробити кілька дурниць. Аби потім за це вчепитися й оголосити імпічмент — а демократія ж є доти, доки дві сили мають приблизно однакову вагу. Доки є президент, то всі проблеми в Україні в цілому розв"язуватимемо демократично.
Протистояння між президентом і прем"єром — це боротьба хороших і поганих хлопців?
— Складно сказати. Якщо політичні погляди прибічників Ющенка оцінити якось можна, то охарактеризувати силу, яка стоїть за Януковичем, Ахметовим, неможливо. Видно лише озлоблення, спроби подратувати помаранчевих. Буває, звичайно, що приємні люди роблять неприємну справу і навпаки — неприємні роблять добро. Тому чітко сказати, хто тут хороший, а хто поганий, не можу. Особисто я підтримую президентську команду. Не лише тому, що свого часу ходив на Майдан і там виступав. Зараз бачу загрозу в цій комбінації антикризових сил. Президентська команда принаймні стоїть на демократичній платформі.
При підписанні Універсалу національної єдності було відчуття, що незабаром розпочнеться війна?
— Звичайно. До підписання універсалу кілька місяців торгувалися Ющенко і Тимошенко. Закінчилося все розривом. Універсал поставив в один табір команди Ющенка і Януковича, а в інший — Тимошенко. Уже тоді стало зрозуміло, що це згубний шлях, він веде до перемоги угруповання Януковича.
Комуністів із соціалістами посадили поруч
Водночас сам документ не мав чітко окресленого розуміння підписантами національних інтересів. Коли вони визначені, то можна займати позицію правіше чи лівіше, але якщо вийшов за рамки — уже зраджуєш ці національні інтереси. Не підписи під документом. А універсал просто довели до такого стану, щоб обидві сторони могли його підписати. І тепер виходить так: хто від нього відступає, той зраджує не національні інтереси, а лише свій підпис. А це для української політики річ буденна.
Діалог той мав би вийти на три прості речі. Перша — підтримка незалежності України. Без цієї вимоги не могло б бути подальшої розмови. От хай би комуністи сказали, що вони за незалежність.
Друге — збереження і розвиток демократії. У цьому полягає національний інтерес України. Без демократії приниженими й пригнобленими будуть широкі верстви населення. А принижені завжди шукають, куди б подіти свою агресію. Це спостерігаємо сьогодні в Росії, де авторитарна влада породила впливові фашистські рухи.
І третє — ринкова, соціально орієнтована економіка. Ось три кити, на яких тримається Європа. Їх треба було виписати в універсалі.
На НАТО та проблемі російської мови не слід було концентруватися?
— Ні. Усе це можна було б відкласти на потім. Питання російської мови — це взагалі питання культурної політики. Зрозуміло, що гасло двох державних мов висунули для завоювання російськомовного виборця. Але це не той пункт, щодо якого має точитися така запекла політична боротьба. От те, що більшість жителів Сходу прагнуть повернення до СРСР — це вже проблема політична.
Чи слід було Ющенкові розпустити улітку парламент?
— Так. Звісно, програла б "Наша Україна", але все одно до парламенту пройшла б. Але загалом президентові не треба було поривати з Тимошенко. І коли ще помаранчеві торгувалися, пхати когось зі своїх у крісло голови Верховної Ради. Віддали б його Морозові, і все було б спокійно. Зроблено фатальні помилки, за які платитиме вся Україна.
Чим закінчиться протистояння президента і прем"єра?
— Це велика гра, спрогнозувати кінець якої неможливо. Багато залежить від того, як далеко у співпраці з "регіоналами" піде Олександр Мороз. Із комуністами все зрозуміло. Мороз же пішов на тяжкий крок, розраховуючи на продовження політичної реформи і створення схожої на владу Рад парламентської республіки. Є в нього така комуністична рефлексія. Не думаю, що Мороз готовий іти з "регіоналами" надто далеко, зокрема до встановлення авторитарного режиму. Від нього дуже багато залежить, зараз він має золоту акцію.
Як сприймаєте створення нових політичних партій, зокрема анонсованої Юрієм Луценком?
— За світоглядом Луценко — соціаліст і чесна людина. Йому вірять. Незважаючи навіть на те, що очолював установу, яка не користується довірою. Було б добре, якби він міг створити нову ліву силу. Мороз через союз із Януковичем утратив підтримку — на лівому фланзі є простір для нової партії. Але навряд чи Луценко її створить. Йому не вдасться перетягнути когось із лівого табору на свій бік.
А щодо "Самооборони" — то вже маємо УНА-УНСО. Тепер треба від неї якось відмежовуватися. Та й правий фланг загалом заповнений. Отож складно уявити, яка в партії Луценка буде платформа. Шкода, що такий перспективний політик починає персональну кар"єру за таких несприятливих обставин.
Чи буде наступний рік так само бурхливим для країни?
— Так. Колотитиме доти, доки суттєво не зміниться співвідношення протидіючих сил.
2 
1
Коментарі