Ексклюзиви
Вівторок, 09 жовтня 2018 07:00

До біди доріг багато, а від неї і стежки немає

Автор: WWW.44.UA
  Люди долають залитий тротуар по паркану біла станції метро Лівобережна 20 вересня 2018 року. Столична каналізаційна система не впоралася зі зливою
Люди долають залитий тротуар по паркану біла станції метро Лівобережна 20 вересня 2018 року. Столична каналізаційна система не впоралася зі зливою

Коли опиняєшся наодинці з віками, як, наприклад, на афінському Акрополі чи на руїнах древніх міст Туреччини, тебе охоплює дивне почуття: ось тут же ходили й жили такі ж люди, як ти. У них були свої клопоти, думи й жалі — і все пішло разом із ними в землю. А творіння їх розуму й рук — ось понад нами. Вони живуть у цих стінах, у сяйві древніх храмів.

Згадувалося при цьому розкопане прикордонне місто Воїнь, яке випало бачити в юні мої літа, коли весь наш Градизький район на Полтавщині готували під води Кременчуцького моря. Тоді я вперше відчув дитячим іще серцем, яка наруга чиниться над рідним моїм краєм і його історією: те, що ми могли б навіч бачити, як жили наші предки, навіки зникне з наших очей і пам'яті. Звісно, черепки і знаряддя праці поїхали тоді в київські музеї, але образ міста-воїна з гордою назвою Воїнь уже не побачимо ніколи. Не вміємо берегти минувщину, то яке буде сьогодення і якою сотворимо будучину?

Ні, я не морочитиму всім голову жалями за втраченим, хоч вони мають нас навідувати, аби ми залишалися людьми. Так, відбудовано Михайлівський Золотоверхий, але то не той, який возвели наші предки і який зруйнували за наказом Постишева в люті часи сталінщини. Слава Богу, що відродили пам'ять про нього. Багато що зі знищеного вже й відбудувати не можна, бо ті пам'ятні місця забудовано, та й не на все держава знайде кошти. У живого життя свої проблеми, нічого не вдієш. Мова про інше: а що ми залишимо після себе нащадкам?

Я навіть не про архітектурні чи мистецькі шедеври веду мову. Не про якісь монастирі наших днів або церкви, в яких нині паламарює хто хоче. Я про елементарне — які міста й села дістануться нащадкам?

Літні венеційські затоплення Києва і Львова змушують сумніватися в тому, що наші далекі праправнуки ходитимуть тими самими вулицями, що й ми. Що ми збережемо для них? Те, що називають середовищем мешкання. Чи не казатимуть про нас із глузами: робив дядя, на себе глядя, та й накривуляв, як баран у кошарі?

Ви ж без мене бачите, що твориться із забудовою в Києві. Ставлять хмарочосики, де заманеться, один побіля другого-третього-четвертого, вирубуючи зелені оазики, забетоновуючи зливні канали. І вже можемо вікно у вікно заглядати, що там люди в себе у спальнях роблять. І це що, образ наших днів, нашого безчасся? А що далі буде, якщо комерційщина правитиме містобудівництвом? Тут не про шедеври варто вести дискусії — про елементарні норми дотримання тих принципів постачання води і тепла, водовідведення, прибирання сміття і снігу. Тобто про те, що є елементарними зручностями проживання людини в місті. Про насущне.

Поки що — пусти свиню під стіл, а вона лізе на стіл. Забудовники зі своїми бюджетами і нетерпимістю до норм фактично взяли в полон міські влади, калачами чи пряниками, і руйнують інфраструктуру до катастроф, яких наші мегаполіси досі не знали.

Що тут хвилює, так це нерозуміння владою причин такої ситуації. Слухав я виправдовування Кличка і зрозумів одне: в потопах винен дощ, а він, міський голова, ним не керує. А хто винен, що забудовують без дотримання норм усі так звані вільні території, де вода просто входила в землю природним чином, хто винен у бетонуванні зливних шляхів? Яким побитом добувалися дозволи на ці забудови? Тут, як мовиться, шкода на Павла: зробив із губи копила. А біда ж на віки, до неї доріг багато, а від неї і стежки немає. Це сьогодні, а завтра? З дощами не домовишся, клімат змінюється швидко, Україну взагалі чекає троща опустелення. Тут з дощами лихо, а що буде, як місто заноситиме піском, про це хтось сьогодні думає, штампуючи дозволи на будівництво будь-де і будь-кому?

Майбутнє не призначиш, його не вгадаєш, але дбати про нього треба і сьогодні. І робити це мусять усі, але передовсім — влада.

Не списувати все на дощі та стихію, а — обізвався грибом, то лізь у борщ. У мене викликають повагу такі люди, як Іван Плачков, який зміг виокремити у ситуації з потопом у Києві та Львові магістральні підходи до того, щоб наші мегаполіси не стали пам'ятками комерційного безладдя. А тут не тільки проблеми каналізацій, забудови, а й усієї інфраструктури з дорогами включно. Фундуклей у свій час цих проблем не міг передбачити, а Кличко зіткнувся з ними віч-на-віч, і йому не виправдовуватися б, а дослухатися до таких мудрих людей, як Іван Плачков, Олексій Кучеренко, Віктор Глеба, які в цих справах тямлять більше.

З мегаполісами ніби вловлено аріаднину нитку біди. А ось із селами вона зловлена давно, та вони гинуть. Я не кажу про зникнення таких знаменитих поселень, як Пелехівщина — батьківщина музичних геніїв братів Майбород. Зникають і великі села, навіть. Чому? У людей немає роботи після закриття колгоспів, молодь їде в місто, закривають школи, лікарні, поштові відділення, і марксівський ідіотизм сільського життя стає фактом. Як сучасній людині жити в умовах децивілізації? І якщо за радянської влади, коли почався цей процес деперспективізації малих сіл, ще били на сполах і якось хоч щось рятували, сьогодні це владу не цікавить. Вона навіть рада, що села зникають і не треба думати, що з ними робити. Бариги добувають зиск із землі, а як живуть на ній люди — їм до того місця, де дві півкулі сходяться.

І це вже ідіотизм не сільського, а загальноукраїнського життя. Не думаєш, як жити людям у місті чи в селі — тоді для чого ти йдеш у владу? Заживати втіхи від того, що підгорнув під себе тих, хто в ній творець і трудар, чи дбати про їхній добробут і умови життя? Чи наш дяк що не співа, то все на восьмий голос, а всі мусять його слухати? А проблеми ж набираються, накопичуються — і хто розрубає ці гордієві вузли? Не вулиця ж, а хто про них думає в державних кабінетах? Я таких не знаю, може ви підкажете.

Зараз ви читаєте новину «До біди доріг багато, а від неї і стежки немає». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі