Один із лідерів блоку Пора-ПРП Тарас Стецьків, 41 рік, не хвилюється за подолання тривідсоткового бар"єру і не вважає обманом одночасне балотування до місцевих рад і парламенту.
Блок Пора-ПРП презентує себе молодіжною політичною силою. Не надто ризиковано з огляду на консервативність нашого виборця?
— Ми позиціонуємося не як молодіжна, а як нова політична сила. Он Віталій Кличко має 35 років і не є юнаком, але в політиці людина нова. Основна маса активістів Пори-ПРП, які йдуть на цих виборах до парламенту і місцевих рад, — це люди, що несуть у політику новий погляд, нові принципи. Хоча з"явилися вони не вчора. Вся Україна бачила їх у виборчій кампанії Ющенка, під час помаранчевої революції. Своїми вчинками вони довели, що можуть жертвувати особистими, корпоративними чи партійними інтересами в ім"я інтересів національних. Не треба підміняти новизну молодіжністю. Це хибне уявлення про блок Пора-ПРП.
Перші п"ятнадцять чоловік вашого списку — а це приблизно еквівалент трьох відсотків голосів — в основному дійові особи з виконавчої влади та народні депутати. Як їх вважати новою силою?
— Я впевнений, що ми проведемо до парламенту набагато більше п"ятнадцяти чоловік. А список формувався за принципом 50 на 50. Кандидати від партії "Реформи і порядок" дещо старші. Є Михайло Косів, духовний патріарх. Є Віктор Пинзеник. Але все одно основна маса — це досить молоді нові обличчя. Нові в політиці, але прийшли в неї у критичний для України час. Коли постало питання: або країною управлятимуть бандити, або вона отримає шанс для цивілізованого розвитку.
За даними соціологічних досліджень, поки що блок не дотягує до трьох відсотків. Ви, вочевидь, із цим незгодні?
— Називають різні цифри: дехто і 3,8 дає, і 4,5... Та я не хвилююся за наше проходження в парламент. Ідея нового покоління, яке було авангардом помаранчевої революції, наша ідея розбудови громадянського суспільства — ці речі є затребуваними. Ми хочемо запропонувати нові принципи в політиці, привести туди нове покоління на загальнонаціональному і місцевому рівнях. Звичайно, збираємося набрати достатню кількість голосів, щоб допомогти розсвареним помаранчевим створити в новій Верховній Раді більшість. Помаранчеву, а не якусь гібридну чи компромісну з поняттям "кучмізм".
Але один із ваших лідерів, Владислав Каськів, уже заявив, що сподівання на створення помаранчевої коаліції згасли. Це до виборів чи взагалі?
— Може, то вони в Каськіва згасли... Він має думати, що каже. Блок саме зараз збирає підписи на підтримку підписання коаліційної угоди — то звідки Каськів узяв, що сподівання згасли? Якщо у нього особисто, тоді хай так і скаже.
Тимошенко не бачить себе на іншій посаді
Зараз ми робимо все можливе, щоб вичавити з наших союзників підписання цієї угоди. Насамперед із "Нашої України" і блоку Юлії Тимошенко, і ще до виборів. Народ, підтримкою якого ми заручаємося, буде серйозним для цього аргументом.
Чи не є це саморекламою — такою, яку робила Тимошенко: сама підписала проект угоди й розіслала іншим?
— Ми збирали підписи, коли Кучма з Медведчуком хотіли через парламент скасувати всенародні вибори президента. Чи було то піар-акцією? Це — політика, реальний контакт з народом. Я впевнений, що до виборів ми назбираємо три мільйони підписів і покажемо деяким помаранчевим політикам, чого хочуть люди. Бо з одного боку вони обіцяють об"єднатися, а з другого — як це робить Юлія Володимирівна — шукають десятки приводів, щоб коаліційної угоди не підписати.
От зберете ви три мільйони підписів, і що — Юлія Володимирівна відразу візьме й підпише угоду?
— Якщо не зробить цього до виборів, то втратить голоси. У цьому й полягає основна мета збирання підписів — за допомогою народу змусити і Тимошенко, і Єханурова підписати угоду. Йдеться не про наші амбіції, а про реальні інтереси держави.
Головною перешкодою є бажання сісти в прем"єрське крісло?
— Так.
Чиє насамперед — Тимошенко чи Єханурова?
— Обох. Тільки у Юлії Володимирівни воно в більш явній формі. Достатньо подивитися на її біґ-борди: виявляється, 26 березня у нас будуть вибори прем"єра! Вона не бачить себе на іншій посаді. Не такими очевидними, але однозначними є намагання "Народного союзу "Наша Україна" не допустити Тимошенко до прем"єрства й залишити на цій посаді Єханурова.
Усе це засвідчує: дуже часто за словами про любов до України, закликами "Не зрадь Майдан!" криється вузькопартійний, корпоративний або ж особистий інтерес. Посадити свого партійного прем"єра, а все решта нехай горить синім полум"ям. Це сумно.
Загроза розпуску парламенту після виборів може змусити помаранчевих бути зговірливішими?
— Це може бути аргументом. Якщо переговори зайдуть у глухий кут, то Ющенко розпустить парламент і призначить на осінь нові вибори. Але помаранчеві політики вже не зможуть вводити виборця в оману. Зараз же всі обіцяють, що обов"язково створять коаліцію, не допустять реваншу Януковича. А коли цього не станеться, то як вони знову підуть до людей? Та виборець обізве їх зрадниками й відмовить у довірі.
Чи не є обманом виборця одночасне балотування до Верховної Ради і місцевих?
— Ні. Наприклад, я це роблю. Річ у тім, що ці вибори проходять за радикально зміненою виборчою системою. І коли щодо Верховної Ради людина ще здатна розрізняти прізвища, програми і партійну діяльність, то на місцевому рівні з цим великі проблеми. Тому своїм прізвищем у списках політики загальнонаціонального масштабу дають виборцю певний сигнал. Вони беруть на себе відповідальність за тих, кого пропонують у міську, районну чи обласну ради.
Але люди можуть сигналу не зрозуміти й вирішити, що саме ви працюватимете у місцевій раді...
— Виборцю чітко пояснюється, що це — дороговказ. Що люди, які йдуть у місцеву раду, поділяють ті ж принципи, що й загальнонаціональний лідер. Тобто своєю участю у списку я даю зрозуміти, що за цих людей відповідаю. При цьому чудово розумію: якщо вони мене підведуть, то на наступних виборах ні я, ні моя політична сила успіху не матимемо.
Звісно, це вимушена ситуація. Вона зумовлена нинішніми реаліями. У нас ще не було виборів за пропорційною системою. Виборець на місцях дуже плутається.
Громадянське суспільство після помаранчевої революції прогресувало чи навпаки?
— Однозначно прогресувало. Навіть при тому, що після революції влада почала розвиватися в одному напрямку, а народ — в іншому. Це не міняє значення революції, коли було зроблено радикальний перехід до громадянського суспільства. Після неї люди все одно спокійно рухалися до тих стандартів, якими живе цивілізована Європа. Зросли ступінь свободи, повага до людської гідності. Звісно, суспільство хотіло б, щоб і влада швидко рухалася шляхом реалізації ідеалів революції. Але вона зайнялася дрібним з"ясуванням стосунків. Якби влада рухалася так само, як і народ, то й громадянське суспільство будувалося б швидше. Тобто назріла потреба поміняти політичну еліту. Із заскорузлої помаранчевої на справжню помаранчеву.
Та після революції думали, що еліту вже поміняли...
— Об"єднана помаранчева команда складалася з різнорідних елементів. Дехто з тих, кому народ вручив на Майдані владу, а Ющенко роздав посади, виявилися невідповідними рівню помаранчевого політика. Вони заплямували помаранчеву команду і підставили президента.
Ніякого референдуму не буде
Але це не значить, що вся команда погана чи помаранчева ідея — неправильна. Це означає, що ці політики виявилися, вибачайте, засранцями. За спиною у президента зайнялися інтригами, нашіптуванням, вириванням влади. Таких політиків треба з команди усунути. Тих, хто йшов на Майдан за посадами, мають змінити ті, хто йшов за принципами.
Можете уявити ситуацію, коли в осяжному майбутньому людям знову треба буде виходити на Майдан?
— Можу. Якщо перед Україною замаячить загроза кучмізму, реваншу, відновлення тих принципів, які існували до 2004 року. Переконаний: мільйони ще раз вийдуть на Майдан.
Ці вибори потенційну загрозу несуть?
— Загроза є. Поки що вона не критична, але досить серйозна. Ігнорувати її не можна.
Уже зібрано підписи за референдум щодо членства в ЄЕП та НАТО. Він відбудеться? Чи після виборів усе це заглухне?
— Ніякого референдуму не буде. Ось це якраз і є класичний зразок піару, через який об"єднані соціал-демократи та їхній блок хочуть привернути до себе виборця. Це все робиться для обману людей із південної і східної України. То спекуляція на глибинних почуттях людей, на емоціях.
Жодна ситуація не вимагає від України вже у 2006 році визначатися, вступаємо ми в НАТО чи ні. Ні внутрішньоукраїнська, ні міжнародна. От коли це питання постане — а це може бути 2009–2010 рік — тоді будь ласка, збирайте підписи. А в ЄЕП ми ж узагалі вже вступили. То про що референдум?
От наше збирання підписів за помаранчеву коаліцію — на часі. Бо від кольору майбутньої парламентської більшості залежить напрямок подальшого руху України. І це сьогодні справді хвилює людей. Вони запитують: то ви домовлятиметеся між собою чи з Януковичем?
3 
1
Коментарі