Десятиліття "патонівщини" зруйнували українську науку

Життя на Землі зародилося за сім днів, а єгипетські піраміди — це "творіння рук Божих", каже в інтерв'ю виданню "Граніт науки" один із претендентів на посаду президента Націо­нальної академії наук України 78-річний Владислав Гончарук.

У НАНУ не всі вчені такі ж напівбожевільні невігласи. Більшість дружить із головою та не намагається спростувати закони всесвітнього тяжіння. Проблема в тому, що Академія як система не має жодних фільтрів і процедур, які дозволяли б відрізняти й відокремлювати таких от "дослідників пласкої Землі" від науковців. Тут усе вирішують не незалежною експертизою з об'єктивними критеріями, а міжсобойчиком такого собі закритого клубу. Й одним із його правил є ніколи не озвучувати факти, які були б неприємні членам — про транслювання антинаукової маячні, плагіат, фальсифікацію результатів, феодальне право включення начальства у списки авторів наукових праць. Герою божевільного інтерв'ю ніхто з колег не скаже правди в очі — бо завтра їм разом дерибанити бюджет шляхом підкилимних домовленостей і голосувати один за одного в ході "демократичних" процедур абсолютно автономної та самоврядної Академії.

У клубі не можна говорити, що король голий — хоч будь-кому очевидна сяюча нагота виставленої напоказ академічної дупи.

Час в НАНУ зупинився у 1980 роках. Борису Патону, який просидів на троні української науки з 1962-го і аж до смерті, вдалося зберегти там заповідник СРСР. Ціле покоління талановитих науковців назавжди втекли — хто в еміграцію, хто в бізнес. У безлюдних корпусах мертвих інститутів лишилися до 10 відсотків готових на самопожертву заради науки. Решта — просто не знайдуть іншої роботи, бо не знають мови, щоб поїхати за кордон, і ліниві для роботи в бізнесі.

Десятиліття "патонівщини" зруйнували українську науку. Справа не лише у браку коштів. Вимагати більшого фінансування науки треба — але лише одночасно з повним реформуванням структур. У мертві міхи нема сенсу вливати кошти платників податків. Щоб українська наука ожила, слід припинити гратися у "самоврядність" клубу самозакоханих академіків, запровадити до НАНУ зов­нішнє управління. Взятися за осучаснення того, що ще можна осучаснити, і ліквідувати решту. Інакше ще одне покоління молодих учених поставить хрест на Україні і втече до здорового світу.

×