Доки на Печерських горбах вирують політичні пристрасті, економічна криза продовжує переможну ходу Україною. Вже пролунало страшне слово "дефолт", робітники захопили Херсонський машинобудівний завод...

Як і раніше, мільйони людей  сподіваються на допомогу держави, але здебільшого ці надії марні. Українська влада розплачується за популістську політику останніх років, коли замість здорової ініціативи в суспільстві старанно культивували утриманські настрої. На плечі держави ліг непосильний соціальний тягар, а нині вона змушена його позбавлятися. Це буде важкий і болісний процес. Але іншого виходу криза нам не залишає.

Держава не фокусник, що дістає все необхідне з чарівного капелюха. Не  жонглер-віртуоз, здатний утримувати в повітрі десятки куль. Час це визнати. У розпал кризи держава не зможе виконувати свої зобов"язання перед громадянами повною мірою: у неї забракне грошей. Необхідно визначитися з пріоритетами, з"ясувати, чим можна пожертвувати, а чим ні. Вибір має бути раціональним, бо передвиборний популізм остаточно занапастить країну.

Навряд чи варто фантазувати про грандіозні суспільні роботи й масштабне будівництво за бюджетні кошти. Уряд не в змозі забезпечити роботою всіх тих, хто її втратив, врятувати від банкрутства всі проблемні підприємства й банки, виконувати соціальні програми. Краще, що може зробити держава, — не заважати людям виживати самостійно. Наприклад припинити репресії проти вуличної торгівлі.

Водночас є функції, які влада зобов"язана виконувати, незважаючи ні на що.

Держава має підтримувати в робочому стані комунальну інфраструктуру. Безумовно, влада опинилася перед спокусою заощадити на зношених, прихованих від очей теплоцентралях. Але наслідки такої економії можуть бути фатальними. Хоча нинішню кризу модно порівнювати з розрухою початку 1990-х, ці паралелі не надто коректні. 17 років тому ми успадкували від УРСР достатньо міцне комунальне господарство — а нині воно до межі зношене. Якщо через фінансові проблеми держава махне на інфраструктуру рукою, Україна ризикує перетворитися на великий Алчевськ. Це буде катастрофа, страшніша за будь-який дефолт!

У нас мило усміхаються й брешуть народові

Ще один безперечний пріоритет — громадська безпека. Сплеск злочинності у зв"язку з економічною кризою неминучий. Завданням держави є стримати кримінальну хвилю, вивести на вулиці стільки міліціонерів, скільки знадобиться. Неприпустима ситуація, коли у країні панує кримінальний хаос, а залишені без фінансування органи правопорядку бездіяльні. Це найяскравіша ознака розпаду державної влади. Як би важко нам не було, економити на правоохоронних органах не можна. Якщо влада скорочує соціальні виплати — значить, держава переживає серйозні економічні труднощі. Але якщо влада не в змозі забезпечити елементарну безпеку громадян, так що й на вулицю страшно вийти — значить, держави немає.

Не всі обов"язки держави пов"язані з матеріальними витратами. Щонайперше вона повинна говорити людям правду. Громадяни мають право знати про реальний стан національної економіки, про те, чим загрожує країні фінансова криза. У нас прийнято мило усміхатися й брехати народові — аби не допустити паніки. Але щоб заспокійливі сигнали подіяли, люди мають вірити владі. А де немає правди, там немає й довіри. Скажімо, Юлія Тимошенко стверджує, що дефолт нашій країні не загрожує, а бюджет успішно поповнюється. Та хто повірить людині, яка ще в жовтні запевняла, що світова фінансова криза України не торкнеться?

Основний капітал будь-якого уряду під час кризи — це народна довіра. Українцям потрібно чесно пояснити, у яких випадках варто сподіватися на державу, а в яких — ні. Якщо влада буде відвертою з пересічними громадянами, вона зможе розраховувати на їхнє розуміння. У держави з"явиться свобода маневру — можливість економити, йти на непопулярні заходи. Чесному урядові люди можуть пробачити багато чого.

×