Ніхто, напевно, не заперечуватиме, що вибори цього року проходитимуть в атмосфері повної недовіри і розчарування виборця в усіх учасниках без виключення. Тому й оцінки успішності тієї або іншої політичної сили сьогодні даються виходячи з абсолютно інших показників, ніж на всіх попередніх виборчих кампаніях незалежної України. До цих "виборів розчарування" аналітики прораховують не стільки можливі секрети успіху, скільки можливі причини поразки тих або інших учасників гонки.
Причини, з яких політичні сили, що змагаються в Україні, можуть програти, діаметрально протилежні. Ахіллесова п'ята опозиції загальновідома — роз'єднаність.
А ось Партія регіонів є зразком монолітної команди, що кишить різнокаліберними гетьманами. Корпоративна солідарність тут доходить до того, що навіть вигнані з партії не скаржаться, зберігають обітницю мовчання, демонструють лояльність. Тут цінують сумлінність у той час, коли в кампанії буде максимально затребувана ініціативність. Адже гаслами про поліпшення життя вже не обійдешся, а пояснити, чому воно не наступило "вже сьогодні" здатен не кожен. Ще важче кадрове питання: ефективність жорстко централізованої системи низька. На верхах мають погане уявлення про те, що робиться в низах. Оскільки система самоцензурує подачу начальству неприємної інформації та нескінченно множить дуті, але приємні для вуха керівництва повідомлення. Створюючи таким чином у центральному штабі віртуальну картину ситуації в країні.
Ось типовий приклад із сучасності: губернатор Хмельниччини Василь Ядуха бере на себе зобов'язання набрати на найближчих виборах 50% голосів за Партію регіонів. І це, не дивлячись на те що в благополучному 2010-му не вдалося натягнути і 30%.
Та й то, у деяких містах, як наприклад, у Кам'янці-Подільському, доводилося для забезпечення перемоги знімати популярних кандидатів у мери. За цей час не виросла ні популярність владної політичної сили, ні, тим більше, губернатора — чи не єдиним досягненням якого, було керівництво передвиборним штабом.
Після свого призначення губернатор, здавалося, робив усе можливе, щоб опустити свій рейтинг. Область, що на 21-му місці в країні за показниками соціально-економічного розвитку, буквально захлеснула хвиля корупції.
5 травня 2011-го до восьми років позбавлення волі був засуджений голова Новоушицкой райдержадміністрації Антон Бугерко. Чиновник вимагав хабар у розмірі $120 тис. у приватного підприємця за виділення йому 4 га землі під будівництво бази відпочинку. Цікаво, що негативний досвід попередника не став наукою для наступного голови тієї ж РДА Анатолія Сажиєнка. Посадовець замахнувся на ще більший хабар: за свої послуги зі сприяння у виділенні землі та зміні її цільового призначення чиновник вимагав понад 10 млн грн.
19 червня минулого року на хабарі впіймали керівника Летичівського району Марію Литвин. Їй передали $15 тис. — половину обумовленої суми. Точніше, призначені для неї кошти, отримала донька — керуюча справами Летичівської районної ради Наталія Склонна. Із ними в Хмельницькому слідчому ізоляторі попереднього утримання опинилася і начальник відділу Держкомзему в Летичівському районі Наталія Ковальчук.
У корупційний скандал втягнутий і родич губернатора з боку дружини. Роман Свестун, головний стоматолог області, був затриманий у травні 2011-го за отримання хабара від підприємця — за продовження ліцензії з надання медичних послуг.
Призначені з подачі губернатора глави адміністрацій відзначилися постійними сутичками з фермерами, в яких намагалися відібрати то ріллю, то рибницькі ставки. Соціальна напруга в області останні роки зростає, підкріплювана затримками зарплат, зниженням закупівельних цін на сільгосппродукцію, наїздами на оптовий ринок. Урешті-решт, губернатор прославився тим, що втікав від натовпу підприємців, що увірвалися в будівлю обладміністрації. А ще офіційно заборонив чиновникам поширювати інформацію про події в області. А вміння Василя Степановича спілкуватися з опозицією і пресою яскраво характеризує фраза, що стала крилатою: "А почему же ты не пошел, не вырвал у него микрофон и не засунул ему в одно место?".
Але все-таки чутки дійшли до Києва. Президент начебто навіть давав вказівку прокуратурі перевірити діяльність Хмельницької облдержадміністрації, але тим усе і обмежилося.
Враховуючи тихе, а іноді й відкрите неприйняття жителями Хмельниччини свого губернатора, обіцянка набрати 50% голосів виявилася сильніше за здоровий глузд. І це в області, де рейтинг довіри до її керівника ледве дотягує до 10%. Це, напевно, не єдиний прецедент в Україні.
Сьогодні важко оцінити розмах окозамилювання, який розвинули керівники передвиборних штабів Партії регіонів на місцях. Але те, що він величезний, очевидно, адже прикрашають не лише цифри прибічників влади. Так же механічно записуються у владну партію і новообрані міські голови, і навіть цілі трудові колективи. І, напевно, десь нагорі хтось вірить у цю благосну картину.
Звичайно, у вітчизняній опозиції панує безлад. Але якщо партія влади не оцінить свої сили реально — а це неможливо без заміни великого відсотка функціонерів на місцях і налагодження механізму жорсткого моніторингу їх діяльності, — вона на виборах опиниться в ще гіршому положенні.
3 
1
Коментарі