В Одесі, коли хочуть застерегти від нерозважливого або надміру нахабного, кажуть: "Не гони волну". Губернатор приморського регіону, схоже, не чув або не захотів почути цього застереження. Інакше не здіймав би своєї "хвилі".
Місяць тому на публіку вийшла група політичних, треба сподіватися — однодумців: колишні заступники генерального прокурора Давід Сакварелідзе й Віталій Касько, народні депутати Віктор Чумак і Наталія Новак, радник голови Одеської облдержадміністрації Володимир Федорін, екс-керівник Держслужби Денис Бродський. Вони оголосили про створення партії. У липні обнародували назву проекту — "Хвиля".
Подія очікувана. Відтоді, як на українських теренах засяяла зірка Саакашвілі. Так уже заведено. Є лідер — має бути й персональна партія. Навіть таке політичне диво, як Черновецький, а тут — колишній президент держави.
Петро Порошенко презентував громадськості Саакашвілі як успішного практика. І виділив область для показової демонстрації його управлінських умінь.
Не казатиму, що колишній одногрупник підвів президента. Саакашвілі, схоже, й не мав занурюватися в рутинну роботу. Інакше Порошенко цикнув би після першого ж вояжу до чужої області. Не цикнув. І губернатор Одещини, передоручивши область відібраним на конкурсній основі симпатичним дівчатам, півроку їздив Україною й виголошував популістські гасла нашвидкуруч придуманого "Руху за очищення".
Тож коли наспів час підбивати підсумки року кермування, до активу "правофлангово-регіональних реформ" можна було занести хіба що атаки на Арсенія Яценюка і створення комітету порятунку Савіка Шустера. В Одесі ж не зафіксували жодного взірцевого здобутку.
Аби бодай трохи реабілітуватися, Саакашвілі два місяці тому особисто взявся за трасу міжнародного значення Одеса–Рені. Гучно, у своєму стилі. Під стрекіт телекамер обладнав на узбіччі робочий кабінет. Навіть розкладачку, подейкували, поставив. Мовляв, тут я тепер і житиму, і громадян прийматиму.
Може, й посидів у тому наметі трохи. Може, й приймав. Та нині з'являється там украй рідко. В офісі облдержадміністрації, кажуть, також. Як тут не згадати Леніна з давнього анекдоту: той Крупській казав, що йде до Арманд, Арманд — що до Крупської, а сам — у бібліотеку й читає, читає… З тією різницею, що Міхеіл Ніколозович віддає перевагу не бібліотеці, а мікрофону. Критикує уряд, звинувачує у некомпетентності президентських радників, вказує на хиби самого Порошенка у підходах "до процесів усередині країни й до реформування".
Екс-президента Грузії зрозуміти можна. Область — не його рівень. Не чорнову ж, зрештою, роботу він переселився до нас вергати. Йому б прем'єрське крісло, на яке мав певні сподівання після відставки Яценюка. А краще — одразу президентське. Тому й зажадав собі партію, яка має вивести на всеукраїнську орбіту.
Але одразу виникає запитання — з якого майданчика Саакашвілі збирається стартувати до Києва?
Керівництво на обласному рівні провалено.
У боротьбі з корупцією — похвалитися нічим.
Залежність від чужих грошей — як у всіх українських політиків. З тенденцією до посилення з кожним кроком нагору.
Загальним інтелектуальним і діловим потенціалом також не вирізняється.
Плюс непрозорість особистих статків.
Плюс такі вади характеру, як нетерпимість до критики й схильність до авторитаризму.
Саакашвілі — прекрасний популіст. Він здатен завести будь-який мітинг. Але для претензії на київський престол голої критики й порожніх обіцянок замало. Треба мати в багажі щось суттєвіше. Жодна "Хвиля" цю нестачу не компенсує.
З'їзд анонсованої партії запланували на вересень. Тож Міхеіл Ніколозович має час, аби зрозуміти — йому не треба "гнать волну".
3 
1
Коментарі
1