Днями сталася чергова авіакатастрофа — розбився пасажирський літак іранської авіакомпанії, загинуло 168 людей. Це не перша подібна аварія за останні місяці: у червні в Атлантику впав французький аеробус із понад 200 пасажирами, слідом за ним розбився єменський лайнер — більш як 140 жертв. Чи не боїтеся ви літати?
Володимир Скачко, 50 років, журналіст:
— У молодості налітав багато. Майже половину часу проводив за кордоном, тому тривалість перельотів рахувалася добами. Ми з моїм телеоператором називали себе "самольотними". По типу того, як є водяні, домові. Щоб не боятися, пили віски. Що більше, то краще. Якось летіли до російського міста на Єнісеї. Стюардеса оголошує, що шасі поламане, можуть бути проблеми при посадці. Включили нам Хуліо Іглесіаса, пісню "О, маммі, маммі". Хотіли підбадьорити, а загнали у ступор. Люди молилися, деякі верещали. Але справжньої паніки я не бачив. У літаку з"явилася така напружена атмосфера, здавалося, її можна помацати.
Андрій Курков, 48 років, письменник:
— Бувало, літав кілька разів на місяць. Мама завжди мене просить передзвонити та сказати, що я сів і все добре. Хоча зовсім не боюся перельотів. Я син льотчика, літаю з 2 років. Пам"ятаю, із батьком на вантажному літаку, старому та вібруючому, летіли кудись у Середню Азію. Назад везли величезні дині, на яких і сиділи. Наїлися їх тоді від душі. Бували й неприємні ситуації. Сідали якось у Празі. Уже над землею, метрів за 2, літак занесло сильним вітром. Здавалося, він торкнеться крилом посадкової смуги. Сіли нерівно, але ніхто не постраждав.
Ірина Шинкарук, 30 років, співачка:
— У мене траплялися перельоти по 14 годин. Була в Казахстані, Лівії, США, на Кубі. Звісно, переживаю щоразу. Але уникнути польотів не можу, бо потягів до Америки ще не запустили. У знайомого був страшний випадок — у повітрі загорівся один із двигунів. Його вимкнули, вогонь загасили. Без нього долетіли куди треба, їх не пересаджували. На щастя, в мене такого не було.
Володимир Ступак, 28 років, інженер:
— Досить часто літаю у відрядження до Росії. У суботу прилетів із Магнітогорська з пересадкою у Москві. Перші рази було моторошно, потім звик і не боюся. Допомагало, коли дивився у вікно. Бачив, що крила на місті, пропелер крутиться. Тепер страшно тоді, коли попадаємо у турбулентність. Літак трясеться, діти починають плакати. У самого серце підскакує, перед очима з"являються кадри з розбитими літаками. Півроку тому мої колеги розбилися, коли летіли у таке ж саме відрядження. Після цього мені стало спокійніше. Думаю, що бомба двічі в одну воронку не падає.
Ірина Геращенко, 38 років, народний депутат:
— Мені доводиться літати у відрядження чи не щотижня. Ось щойно повернулася з Америки, до того була у Брюсселі. У дорозі читаю — це гарна можливість провести 3 години з книгою. Намагаюся не думати про погане, щоб не притягати до себе негатив. Усяке буває і з літаками, і з машинами. Уберегтися від всього неможливо.
1 
1
Коментарі