Були Європою, поки росіяни не прийшли

Повертався з Широкиного через Маріуполь. У місті — півмільйона мешканців. Коли на патріотичні українські свята, як-от День добровольця, українського війська, Конституції, на віче приходить сотня містян — то це дуже багато. Тобто місто далеко не українізоване.

Зайшов у кафе пообідати. За сусіднім столиком — батько із сином років 12. З вигляду, інтелігентна родина. Чоловік в окулярах, п'є квас. Син їсть пюре з відбивною. Розмову мені добре чути.

— Нет, зеленые человечки — это не инопланетяне. Это люди, которые пришли к нам в зеленой форме без опознавательных знаков, — говорить батько.

— А Крым всегда был наш? — допитує син.

— Нет, когда-то это была Турция (Кримське ханство було в складі Османської імперії. — ГПУ). А у нас здесь вообще — Греция.

— То есть мы — Европа? — здивовано питає малий.

— Да, мы были Европой, пока русские не пришли.

І це сказали російськомовні.

×