Якби Степан Бандера прийшов у велику політику — він став би Путіним. Таким же шовіністом, таким же нетерпимим до інакодумства. Таким же одержимим великою ідеєю великої країни. Він теж відключав би неугодні телеканали. І теж брав би в полон ворожих генералів. На його референдумі цифра — 95% "за" була б аналогічно переконливою. Він теж зі зброєю в руках "захищав" би рідних українців поза Україною. І теж застосовував би всі важелі офіційної пропаганди, аби його народ думав правильно. Тому, дивлячись на бєспрєдєл Путіна, ми повинні побачити в ньому типовий зразок бєспрєдєла будь-якого великого націоналіста при владі.
Путіну немає потреби лякати росіян міфічними "бандерівцями". Головний російський "бандерівець" зараз керує Росією і прописаний на Красній площі. Влада Путіна — типово націоналістична. Він мислить і діє як відданий російський націоналіст. Тому якщо ми, прогресивні вільнодумні українці, хочемо знати, як виглядає зоологічний націоналізм у дії, — далеко ходити не треба, достатньо лише обернути свої голови на Схід. У Криму Путін будує російський націоналізм. Крим для кримчан, Росія для росіян, геть усіх несогласних — це неповний перелік практичних гасел, якими керується нова метрополія Криму. Живучи 22 роки в умовах повного недодержав'я, ми всі відвикли, що в суворій націоналістичній країні треба ходити стрункими шеренгами, гуртом виявляти свою жагучу підтримку і вливатися в ряди більшості. Ловлю себе на думці, що Путін улаштовує публічний майстер-клас для всіх націоналістів на тему: як облаштовувати сильну монолітну державу.
Хоча все вже давно написано й описано. Путін керується заповіддю Степана Бандери: "Кожна тотальна боротьба вимагає єдиного керівництва". В інформаційній політиці Путін реалізовує концепцію Степана Бандери: "Основна частина боротьби з ворогом — це боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід за поширення ідеї серед найширших мас народу". Щодо кримського питання Путін чинить так, як учинив би Степан Бандера: "В усякій розумній політиці сенс полягає в тому, щоб, жертвуючи частинними позиціями і вартостями, здобути головну мету". Путін для росіян — це як Бандера для націоналістів: переконливий, підкутий, вірний ідеї, харизматичний, впливовий. Потрібне не одне століття, аби щось змінилося.
Не так давно ті самі гасла, де замість "Росії для своїх" фігурує "Україна для українців", вийшли на всеукраїнський топ-рівень. Це — той самий путінізм, тільки навиворіт. Путіну можна подякувати якраз за те, що він дуже опукло для всього світу демонструє всю потворність націоналістичної держави-монстра. Свастика, якою російські нацики розмальовують паркани кримським татарам, — по суті та сама, з якою носяться львівські нацики на факельних маршах. Тому я сприймаю путінізм як конаючу форму імперського націоналізму. Зусиллями Путіна вироджується — або доводиться до абсурду — вся ця совково-націоналістична мішура, яка передбачає єдиночальствіє, чинопочитаніє, одобрямси, служіння вищій ідеї та воєнну міць.
Є дві невід'ємні ознаки будь-якої імперії: 1) метрополія мусить мати історичну місію розширення, 2) завше дуже зримим є "відчуття кінцевої мети".
Різниця між українським і путінським націоналізмом лише в тім, що український націоналізм зараз є лише визвольним, а путінський — уже завойовницьким. Методологія в обидвох — ідентична, лише статуси різні. Їх ріднить священна віра в перманентне розширення свого національного простору. І український, і путінський націоналізм норовить підкорити "юго-восток". Путінський націоналізм увійшов в активну фазу експансії лише тому, що український простір після революції почав стрімко розширюватися. Одноманітність, базована на примусі, — цей формат існування території сповідує і путінський, і український націоналізм. Ніякої двомовності, ніяких розширених прав меншин, ніякого плюралізму думок стосовно України, ніякого місцевого самоврядування, ніякого права на самовизначення — хіба це не по-путінському?
Мене ось що завжди дивувало. Хоч би яким супер-пупер-освіченим був росіянин, але щойно мова заходить про Україну та українців — кудись вивітрюються три вищі освіти, тисячі прочитаних книжок і широта поглядів. Неминуче з'являється нотка шовінізму. Незалежно від того, російський професор ти чи звичайний двірник. Путін завжди буде популярний і підтримуваний у Росії — оскільки він ідеально лягає на ґрунт шовіністичного націоналізму. Росіян немає сенсу ділити на формальні ідеологічні течії. У них є "отъявленные" ліберали — і решта росіян. Марна справа — стратифікувати решту росіян. Усі вони інфіковані вірусом великодержавія. Їм погано живеться у своєму Магадані без усвідомлення того, що Крим надо спасать. Справжній російський патріот автоматично стає націоналістом.
Цю матрицю повністю копіюють українські націоналісти. Вони й досі вважають, що Сергій Нігоян — перша неукраїнська жертва української революції — помер за Україну для українців. Мені довелося дискутувати з одним коротко стриженим чмом, який на повному серйозі доводив, що будь-який українець зобов'язаний бути націоналістом іще в утробі матері. Ненавидячи Росію, цей молодик несвідомо дублює типово російську візію світу. І мені досі незрозуміло, чому багатоколірна, багатоаспектна революція нічого не навчила тих, хто далі мислить чорно-біло. Путіна є за що проклинати. Але набагато корисніше розгледіти в ньому свої найгірші риси. Я зауважив: ідеологічно підкуті українські націоналісти Путіна ненавидять, але поважають — за могутність, за масштабність, за доктрину русского мира. Наші послідовники Путіна з гігантським задоволенням запровадили б свою доктрину "українського світу" — от тільки вона не вписується в таку різну й таку різношерсту Україну. Путіну заздрять. Адже в його діях бачать дзеркало своїх нереалізованих потуг. Це дуже небезпечно — бо в Україні стрімко множаться батальйони маленьких українських путіних, які радо переймуть його світогляд, тільки-но все стишиться.
З Росії в Україну експортується мислення зразка 30–40-х років минулого сторіччя. З усе тим же обов'язковим набором пропагандистських кліше: образ ворога, ідея боротьби, міф про братерство співвітчизників. Тому Путін — ідеальний партнер, ідеальний дуал для бандерівської версії націоналізму. Це два єдиноутробні явища, розірвані століттям часу. В Криму росіяни діють так само, як діяли б українські націоналісти на переможеній, питомо своїй території.
Кремлівське дзеркало дуже страшне для тих, хто бачить у ньому себе.
3 
1
Коментарі