Сподівання, що Харківські угоди, русифікаторська діяльність міністра освіти Дмитра Табачника і нова редакція закону про мови вгамують апетити Кремля, виявилися марні. Масштабна торгова війна з Росією буде уроком для нинішньої української влади.
Янукович зрозумів те, що давно знав посередній український історик: не можна бути "трохи проросійським" політиком. Бо кожного "трохи" Москва хоче поміняти на "більш проросійського", а того на "абсолютно проросійського".
Економічне об'єднання Росія завжди розглядала в парі з об'єднанням політичним. Ось чому Митний союз пахне не тільки російським газом, а й чеченською чи грузинською кров'ю. Але "примушення України до Митного союзу" відбувається так нахабно й цинічно, що шокує навіть найближчих партнерів росіян. Як не згадати демократа Олександра Герцена, який півтораста років тому у відповідь на жорстоке придушення Росією польського повстання вигукнув: "Соромно бути росіянином!"
Український уряд Миколи Азарова виявився не надто готовим до витівок Кремля. Заклинання Азарова, що він "поговорить із росіянами" скоріше схоже на шаманську мантру, ніж на серйозний аргумент. Та чи варто дивуватися? Згадаймо біографію нашого прем'єра. Понад 40 років тому син естонця Яна Пахло — Микола одружився з росіянкою Людмилою Азаровою і змінив своє немилозвучне естонське прізвище на її — російське. Тобто, Микола Янович маскувався під чистокровного росіянина.
Тепер Азарову варто утнути щось неординарне. Наприклад, знову поміняти прізвище й вигукнути знамениту фразу Герцена. Бо естонське Пахло, як не дивно, ніколи не пахло ні газом, ні кров'ю.
3 
1
Коментарі
2