Створюється враження, що українське село розділилося на віртуальне і реальне. Віртуальне оточене державною турботою і благоденствує. Тим часом реальне село переживає гостру кризу, страждає від падіння цін і благає про допомогу. Час покінчити з пустими деклараціями і піти назустріч реальним селянам? Першочергові заходи очевидні.
Ціни. Аграріїв не потрібно годувати з ложечки — дайте їм можливість працювати й отримувати за товар справедливу ціну. Нині український селянин здивований. Чому продукти в Україні дорожчають, а закупівельні ціни знижуються? Чому вітчизняні ціни на зерно впали набагато більше, ніж світові? Тому що спекулянти-трейдери не хочуть втрачати надприбуток?
Держава повинна стати активним гравцем на ринку сільгосппродукції, потіснити трейдерів-монополістів і перешкодити штучному заниженню цін. Для цього треба вийти на ринок не з жалюгідними копійками, а із солідними коштами.
Гроші. З диктатом трейдерів покликаний боротися Аграрний фонд, що купує зерно по заставних цінах. Але очевидно: у нього дуже мало коштів, щоб вплинути на ціноутворення. 1–2 млрд грн нічого не вирішать. Потрібно хоча б 3–4 млрд.
Держава хліборобів не підтримує. Витрати урізані за всіма напрямами. Скажімо, на здешевлення кредитів для села виділено в 3,5 разу менше коштів, ніж минулого року. В усьому світі борці з економічною кризою вчиняють навпаки — підтримують реальний сектор економіки, зокрема сільгоспвиробництво.
Поки ще не пізно, слід перерозподілити державні кошти: наприклад, урізати частку, що належить українським банкам, які й без того не бідують, і збільшити фінансування Аграрного фонду.
Прозорість. Багато хто вважає село бездонною бочкою, що поглинає державні гроші без видимого ефекту. Так і буде, якщо не забезпечити прозорість розподілу і використання коштів. Гроші, що осідають у кишенях чиновників і сільськогосподарських "баронів", повинні прийти до тих, кому дійсно потрібна підтримка. Посилення контролю і ліквідація лобістських схем — без цих заходів будь-яка допомога селу втрачає сенс.
Час. Влада переносить на українське село неквапливу атмосферу власних кабінетів. У результаті державну допомогу отримують селяни із запізненням, а не тоді, коли селу терміново потрібні кошти для закупівлі палива, зберігання зерна.
Чиновникам необхідно перекваліфікуватися: працювати із селянами в оперативному режимі. Гроші, призначені для аграріїв, виділяти перш за все там, де інші можуть почекати, село чекати не може: погода диктує свої умови.
Довіра. Напередодні виборів чиновники роздали селянам купу обіцянок, зокрема й нездійсненних. Час сказати аграріям правду про реальні можливості держави. Синиця в руках краща, ніж зграя журавлів на папері. Аграрій повинен чітко усвідомлювати, в яких випадках йому чекати державної підтримки, а коли він може розраховувати лише на себе.
4 
1
Коментарі