Співачка та телеведуча Наталка Карпа розповіла про сім містичних історій, які траплялися у її житті.
У 5 років навчалася у музичній школі. Наш будинок був за кілька зупинок до школи. Батьки показали маршрут, далі їздила сама. Одного разу заблукала, доїхала до селища Брюховичі. Батьки чекали на зупинці, я не вийшла. На кінцевій зупинці опинилася сама у пустому автобусі серед лісу. Почала плакати. Водій взяв мене до себе. Дорогою назад разом виглядали батьків. Тоді відчула: пройде з 15 років, я стану співачкою і буду їхати цією дорогою власною машиною. Була переконана на 100 відсотків.
У мене з мамою дуже тісний зв'язок. Після одинадцятого класу хотіла вступати по музиці. Мама переконувала: "Наталко, ти розумна дівчинка. Хочу, аби мала гарну освіту, добру роботу". Вирішили, що вступатиму до медичного університету. Зв'язків, блатів не було. Закінчила школу із золотою медаллю. Але ніхто не вірив, що це допоможе. Здала екзамени. У той день, коли мала йти результати, мама каже: "Мені снився сон, що стоїш біля великої дошки, і ти – під третім номером". Я просила: "Мамо, ще ти мене не налаштовуй. Бо буде розпач, відчай". Ніколи не забуду: підходжу до дошки, і я – під третім номером. Мороз побіг по тілу.
З дідусем по маминій лінії ми теж були дуже близькі. Він працював суддею, удома мав велику бібліотеку. Прожив 85 років. Коли захворів, його завезли у лікарню. Через день їздила до нього. Якось сплю і наче бачу світло. Крізь сон чую: тук-тук-тук-тук. Прокидаюся – нічого нема. Закриваю очі – знову стукіт. Звук поволі починає зменшуватися, тоді стихає. Через три хвилини подзвонили з лікарні - дідусь помер. Ці звуки нагадували биття серця.
Не встигла попрощатися з хорошим другом. Він несподівано пішов. На дев'ятини приснився. Наче сиджу в ефірі радіо. Він прийшов, привітався, поговорили. Я хвилювалася, що з ним не попрощалася, він мене заспокоював. На сорок днів знову приснився. Наче їдемо в метро. Купа людей, шум. Відчиняються двері, а я його не хочу відпускати, тримаю. На зупинці побачила велику площу – там люди, кам'яні плити. Сказав: тобі треба далі їхати, а я тут виходжу. Двері закрилися.
Одного разу я їхала з Києва, а дівчата з гурту "Гламур" – з Криму. Тоді у їхньому складі виступала моя сестра Юля. Мали зустрітися у Львові. Це було напередодні мого дня народження. Фанат наперед зробив подарунок. Не вірю у забобони, але всередині все переверталося, ніби щось має статися. Кожних десять хвилин дзвонила дівчатам. Вони з мене сміються, просять: перестань дзвонити. Пішла у церкву Різдва Богородиці. Припала до одного образу, молилася, плакала. Старша жіночка пояснила: це образ Різдва Богородиці, до нього приходять немічні, згорьовані. З церкви вийшла з відчуттям легкості. Дівчата приїхали і казали, що у дорозі мало не потрапили у серйозну аварію, чудом її уникла.
Після загибелі Кузьми Скрябіна мене прорвало писати. З'явилося дві пісні. Дивлюся - в стилі Кузьми. Одна з них – "Слухай, мала…". Він так завжди звертався. Ми товаришували. Друга – про Львів. Співаку Владиславу Левицькому кажу: наче Кузьма біля мене сів і поклав акорди. Левицький: ти не повіриш, але у мене те саме. Видно, Кузьма свої ненаписані пісні у нас вкладав.
1 
5298
Коментарі