Ексклюзиви
Середа, 02 вересня 2009 18:22
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Щасливий білет

 

Це було далекого 1990-го, нам було по 16 років і ми мали ту вмираючу країну десь далеко в носі. Ми — це чотири друга-однокласника: Сашко, Влад, Олег і я. Перед нами свою потворну пащеку роззявило сіре майбутнє. Ясна річ неопереним романтиками понад усе кортіло дати з тієї стрьомної країни драла. Час від часу ми збиралися за кількома пляшками дешевого шмурдяка й виношували сміливі плани.

Була тепла осінь у Старому місті, вечорами віяло тривожною прохолодою, а з нашої вічної ріки Смотрича піднімався туман. Ми тоді казали один одному різні речі. Але з кожного нашого слова випливало, що ми будемо навіки й до самісінького кінця разом, не лишимо друга в біді й неодмінно дістанемо щасливий білет.

От саме Олегові в ті щемкі осінні дні прийшла геніальна ідея.

— Нам треба прориватися в Європу! — нервово жестикулював худорлявими пальцями він, зовсім не тямлячи, як саме прориватися й що воно таке — Європа.

Ми затамувавши подих слухали, бо верзли тоді щось нереальне: один пропонував Алтай, другий — сопки Камчатки, третій — крабовий промисел у Канаді. Однак, на Олега була вся надія. Він був найпрагматичнішим.

Сьогодні я навчився смажити кабачки

— Що ж там робити? — цікавилися ми, й Олег видав експромт:

— Фігня, чуваки. Сьогодні я навчився смажити кабачки. Спочатку їх треба помити, потім почистити, порізати, посолити, поперчити, обваляти в борошні й смажити. В Європі ми спокійно зможемо відкрити ресторан, де наші кабачки всі приймуть на ура! Прикиньте, чуваки, там же про кабачки навіть не знає ніхто!

В Європі і справді ніхто не знав про наші кабачки. Там про них і досі ніхто не знає. Гадаю, кожен із тих чотирьох чуваків досі вглибині душі переконаний, що смажені кабачки й були їхнім щасливим білетом.

Зараз ви читаєте новину «Щасливий білет». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода