Уявляючи своє життя у вигляді порівняльної таблиці здобутків і втрат, що старшим стаєш, то більше схиляєшся до нестерпно солодкої думки: насправді жодних втрат і здобутків не існує. І не тому, що ти в такий спосіб вирішив самознеболитися. Усе значно простіше: ніяк не сила уявити ці два стовпчики — усе зливається в один. І що було втратою, а що — здобутком останнім часом зрозуміти просто неможливо.

Кажуть, на будинку, де помер Чехов, висить табличка: "Тут жив Антон Чехов". Те саме зі втратами і здобутками. Померлі родичі і знайомі, вкрадені комп'ютери та ненаписані дисертації — усе, що було і зникло, або могло статися і не сталось, хоч і пройшло повз тебе, усе ж належить твоєму досвіду. Так само, як ти — для когось втрачений і пройдений або незнаний і неіснуючий. Головне, що Антон Чехов жив у тому будинку. І пусте, що більше не живе.

Сиджу без світла і розтоплюю сніг біля газової плити

Другий тиждень я не можу виїхати зі своєї лісової діри до міста. Днями сиджу без світла й розтоплюю сніг біля газової плити. У місті в мене чимало важливих справ, що якось самі собою втратили значення. Від того, що я їх не вирішую, нічого, по суті, не змінюється.

Я варю велику каструлю курячого бульйону для собак з останніх запасів. Боюся, завтра мені доведеться купувати їм курячі голови, доступні в нашому кіоску. Сподівався, до цього не дійде. Ще вчора сніг дозволяв проїхати, сьогодні вже не дозволяє пройти. Генератор зламався, мобілки й комп'ютери розрядились, інтернет працює через раз. З усіх вигод не зраджує тільки газ. І він єдиний — леткий і зникомий — здається найнадійнішою і найтвердішою субстанцією в ці безпросвітні від сніжної білизни дні.

Здавалося б, усе не так, як мусить бути. Ти — тимчасово втрачений для світу, і сам собі боїшся зізнатись, що переживаєш репетицію зникнення. І пишеш це простим олівцем від руки. Уперше за сімнадцять років. Пишеш і стираєш. Здобуваєш і втрачаєш. Бо навіщось живеш тут.

×