Середа, 17 грудня 2008 15:48
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Повелитель асфальту

 

На міському озері — чудовий трикілометровий променад. А на воді — втомлені качки відвойовують у криги клаптики гладіні. Вони спізнилися із відльотом, але, мабуть, їм просто нікуди летіти. Їх не чекають на пляжах Апшерону й Анталії. Бо кому там потрібні наші бідні качки?

Однак учора вони зібралися на якусь ділову нараду, а сьогодні їх уже не було. Не знати, куди поділися, і невідомо, чи з"являться вони завтра.

Качок немає, а Божий Чоловік завжди є. За будь-якої погоди. Глибоко посаджені очі, гострий ніс. Він кострубатий і якийсь недовершений, як 5-річний хлопчик. Хоча й високий, як баскетболіст Лебедєв.

Намотуючи кола, він розглядає асфальт. Його щоденні ходіння скидаються на місію найвищого порядку. Ми завжди нібито зустрічаємося поглядами, але це ілюзія. Бо він завжди дивиться всередину себе. Він знає цей асфальт, кожну його звивину й ямку як свої п"ять пальців.

У нього глибоко посаджені очі й гострий ніс

Нас інтригує його фігура, бо дозволяє розігратися некерованій фантазії. Ми вигадуємо йому щоразу нову історію життя. То він геніальний письменник, який удень продумує роман, а вночі пише. То святий, то грішник, то раковий хворий, то божевільний професор. Ми наповнюємо його своїм змістом — пишемо щось білою крейдою по сірому асфальту.

Іноді кортить почути бодай півслова із його вуст. Довідатися, звідки він приходить і куди йде. Хочеться побачити, як він їсть і слухає радіо. Як миється і лягає спати. Хочеться побачити якийсь його сон, де багато сонця, трави і добрих людей. Але я точно знаю, що він ніколи із нами не заговорить.

Сьогодні він поміняв свою кепку на шапку-вушанку. Чомусь здається, що він щось знає про тих качок. Але як у нього запитати?

Зараз ви читаєте новину «Повелитель асфальту». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода