У своїх смаках я іноді буваю максималістом. Якщо вже щось подобається, то так сильно, що все інше виглядає блідо й невиразно. Я захлинаюся від захвату.
Отже, хочу заявити на весь світ: нічого прекраснішого від лемківських народних пісень не існує. Лемки — це найзахідніші українці, які живуть за кордонами нашої країни. Серед їхніх пісень найкраща — "Пливе кача по Тисині".
Там слова настільки пронизливі та щемкі, що слухай ти цю пісню хоч утисячне, а сльози все одно навертаються. Це лірична пісня. У ній все до болю просто. Син, якого, вочевидь, забрали на війну, у мить душевного розпачу звертається до матері. Він у будь-який момент може загинути й хоче знати, що вона про нього пам"ятає, жаліє й думає.
Мати спроможна вийняти своє серце з грудей
Він упевнений, що могилу йому викопають чужі люди і нікого зі своїх не буде поруч. Але йому понад усе важливе мамине співчуття. І мама заспокоює його: "Ой як мені, синку, не жаль? Як же мені, синку, не жаль? Ти на моїм серцю лежав". "Лежати на серці" — може означати що завгодно. Але таке може сказати лише українська мати, яка для своєї дитини спроможна вийняти своє серце з грудей.
Цю пісню люблять усі мої друзі. Ми співаємо її коли тверезі, а найчастіше коли вже добряче напідпитку. Якось ішли ми дружним товариством із Ґданська до Сопота довгим нічним пляжем. Мокрий квітневий пісок холодив наші п"яні стопи. Ми затягли свою улюблену пісню і вклали в неї все, що мали — душу. Бо ми були діти, і нам треба було знати, що наші матері з нами.
Скульптура "Христа Мореплавців" із прикладеною до чола рукою задивлялась у Балтійське море. Але мені тоді здалося, що, почувши нашу пісню, їхній польський Ісус заплакав і закрив очі рукою. Так роблять усі діти цієї землі.
2 
1
Коментарі
9