Бувають іноді у представників вільних професій глибокі фінансові діри. Я саме про себе. Оце сиджу собі — ніби вільний, але без відпустки. Працюю, халтурки шукаю, бо з мінусів якось вилазити треба, а їх немає, цих халтурок. Добре клеркам якимсь банківським, піар-менеджерам, журналістам на ставці — вони зараз на морях. А мені ані море, ані навіть озеро цього року не світить. І це моя плата за так звану свободу не ходити на роботу і не мати трудової книжки.
— А де зараз твоя трудова лежить? — цікавиться тато. Йому важливо знати, що я не помру в злиднях.
— Здається, я її ще з заводу не забрав.
На заводі я працював три місяці, одразу після школи.
— Та це ж іще при Совєтах, здається, було? — каже тато й одразу ж переходить у наступ. — Трудову треба мати. Від стажу залежить пенсія.
Я не люблю зазирати на 30 років уперед. Мені навіть не хочеться знати, що буде зі мною за півроку. В розміреності, стабільності щастя мало. 50 тижнів неволі — завелика плата за два тижні на Мальдивах. Зайві 50 гривень пенсії — це всього лише зайві 25 буханок хліба або 20 пляшок пива. А навіщо мені під старість хлібно-пивний живіт? Це плата за свободу? Хай самі п"ють своє пиво.
Де зараз твоя трудова лежить
Нещодавно кудись, як завжди це буває в літній сезон, зникли замовлення на переклади і статті. І я вирішив продатися. Думаю: чорти вас забирай — іду на роботу. Ось вам я — беріть на рік, півтора. Користуйтеся мною, нате мою свободу, ви, рекламні агенції, передвиборні штаби й редакції глянцевих журналів. Я ваш принаймні на рік, доки не стабілізуються фінансові справи. А там видно буде.
Аж раптом дзвінок із замовленням. Перший, другий, третій? Благословенна осінь близько, і вони прокидаються, ангели моєї свободи. Їм знову потрібні плоди моєї свідомості! Вони знову готові оплачувати мою свободу! Які ж ви добрі, мої ангели!
1 
1
Коментарі
8