Ексклюзиви
Середа, 04 лютого 2009 18:21
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Моє безсилля

 

Безсилля вві сні — річ звичайна. Це коли тікаєш од когось чимдуж — і нібито біжиш швидко, і мусив би втекти — однак стоїш на місці. Іноді безсилля зі сну проникає в реальне життя. Ти бачиш, наприклад, як авто збиває кота. Ти бачиш, як стигнуть під деревом тіла замерзлих чорних круків. Бачиш — і нічого не годен зробити.

Найгірше, звісно ж, із людьми. Існує особливий тип людей, яким біда в"їлася у плоть. У народі про таких людей кажуть: "їм пороблено". Англійською ж їх називають "лузерами", або "тими, хто втрачає".

Мої знайомі-лузери — люди переважно обдаровані й талановиті. Проте невідомо чому — чи через родові прокляття, чи через чужі гріхи, чи через нещасливу планиду — з ними завжди стається щось зле.

Богдан на свої 28 років пережив два невдалі шлюби. Він кількадесят разів утрачав роботу. Нелегально працював у Португалії і пройшов пішки від Лісабона до Відня. На словацькій стороні його, без паспорта і речей, зупинила поліція й забрала все, що за два роки заробив. У нього на руках помер син. Його зраджувала дружина. Просто за стіною приймала інших чоловіків, поки він відсипався після каторжної роботи на будівництві.

Богдан пережив два невдалі шлюби

І тепер він, після кількамісячних пошуків праці, нарешті отримав сезонну роботу в горах. Рубає м"ясо на шашлики. Поки він там щодня розрубує закривавлені туші телят, баранів і кнурів, я думаю собі… Ні, не про те, щоб зробити Богдана щасливим. Аж ніяк. Цим завідують інші інстанції.

Я бажаю йому бодай не завдати собі каліцтва і привезти додому хоч кількасот гривень. Треба завжди починати з малого, кажу собі я. Начебто насправді знаю щось про людську долю. Начебто знаю, як утекти з цього дурного сну.

Зараз ви читаєте новину «Моє безсилля». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода