Ексклюзиви
Середа, 06 травня 2009 17:37
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Моя криза

 

Криза принесла якісь порожні, кволі дні, у яких усе стало необов"язковим. Таке враження, що, уникаючи зайвих рухів, організм економить сили для чогось важливого. Воно маячить десь там, на обрії — думається тобі. Там, на обрії, ти комусь знову потрібен. Точніше, не ти сам, а щось крихке, що можеш дати людям тільки ти. Щось таке, що нині, коли криза, їм, здається, не потрібне. Бо тепер це для них теж лише зайвий рух.

Схоже, мабуть, поводяться футболісти, коли відіграють "прохідні" матчі перед "принциповими". Біда лише в тім, що в тебе, на відміну від футболіста, немає розкладу ігор чемпіонату. На відміну від бізнесмена, немає річного бізнес-плану. На відміну від священика, немає церковного календаря, де всі великі свята позначено червоним.

Раптом ти вирішуєш створити ілюзію насиченого життя й діловито плануєш кожен день: "1. Купити хліба. 2. Нагодувати псів. 3. Відкрутити кран. 4. Визирнути у вікно"... Потім розставляєш галочки. Озираєшся — і день минув у трудах праведних.

Пункт четвертий: визирнути у вікно

Займаєшся тим, що трохи ходиш і лежиш, але переважно сидиш-чекаєш. Від моря погоди? Грому в ясному небі? Повстання пригноблених селян? Знаку, що знову треба зірватися й кудись стрімголов бігти. Щоб знову земля горіла під ногами, щоб знову терміни, знову "кров із носу", знову банк, податкова і пенсійний фонд.

Але доки криза, ти можеш прожити день як людина, яка розуміє кожен свій крок. Можеш написати комусь паперового листа і сходити за 5 кілометрів на пошту. Можеш замислитися, чому соснові гілки тягнуться до сонця. Можеш піти на озеро і скупати пса. Можеш нарешті навчитися відрізняти стрижа від дятла. Хоча, хто такий дятел, ти мусив би знати змалечку. Однак чомусь не знав досі.

Зараз ви читаєте новину «Моя криза». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

9

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода