Дружив я в дитинстві з Дімою Фурманом. Він був молодший від мене на рік, а його мама Ася працювала на заводі разом із моїм татом Володею. Тепер Діма мешкає в американському місті Даллас, працює програмістом і, судячи з усього, дуже добре почувається. Прислав мені фото, де він із дружиною і маленьким сином стоять під гавайськими пальмами.
Наша різниця у віці на сьогодні сильно стерлася, хоча в дитинстві здавалося, що кожен зайвий місяць надавав тобі нечуваних переваг. Діма відрізнявся від мене тим, що був тонкосльозим. Плакав він, трагічно схлипуючи і театрально шморгаючи носом. І, як кожен старшак, я цим користався, просто так, для розваги доводячи друга до сліз.
Моя школа сильніша від твоєї — сльози. Наш мотоцикл крутіший від вашого "Москвича-комбі" — бурхливі сльози. Наша трикімнатна квартира на третьому поверсі краща за вашу двокімнатну на другому — істерика. І з кожного приводу він ішов скаржитися мамі, яка не забувала стукати моєму батькові:
Наш мотоцикл крутіший від вашого "Москвича-комбі"
— Ваш Андрій знову тероризує нашого Дімочку!
Тато приходив додому і вивертав до мене кожуха. Сеансу виховання сяк-так вистачало до наступного дня.
Якось зайшло про дідусів. Його дідусь воював, а мій за станом здоров"я відкосив. Його ходив на своїх, а мій був паралізований і прикутий до ліжка. Діма явно перемагав, і я викотив важку артилерію:
— Усе одно твій дідусь помре! — Діма скривився. — І бабуся! — перша сльоза. — І тато! — плач. — І мама! — істерика. — І ти помреш! Ти також помреш! — Діма побіг до мами і знову все розповів.
Увечері я почув, як мій батько сказав матері:
— Дивні ці Фурмани. Досі не розповіли Дімі про смерть. А наше чудо його цим знову до сліз довело.
Мама зітхнула:
— Але ж ти його не сваритимеш? Правда ж, Володю?
1 
1
Коментарі
11